Класичні теорії в соціології права: М. Вебер, Е. Дюркгейм, К. Маркс, Т. Парсонс 5 страница

Класичні теорії в соціології права: М. Вебер, Е. Дюркгейм, К. Маркс, Т. Парсонс 5 страница - student2.ru 1 Маркс К., Знгельс Ф. Соч. — 2-е изд., — Т. 25, ч. 1. — С. 334. аТам само. — Т. 28. — С. 427.

*Ленин В. И. Полн. собр. соч. — Т. 33.— С. 25.

*Маркс К., Знгельс Ф. Соч. — Т. 17.— С. 350.
"Там само. — Т.21. — С. 173—174.




І і кіч



Розділ 2

Історія соціології права



Класичні теорії в соціології права: М. Вебер, Е. Дюркгейм, К. Маркс, Т. Парсонс 5 страница - student2.ru Класичні теорії в соціології права: М. Вебер, Е. Дюркгейм, К. Маркс, Т. Парсонс 5 страница - student2.ru Класичні теорії в соціології права: М. Вебер, Е. Дюркгейм, К. Маркс, Т. Парсонс 5 страница - student2.ru лася та доповнювалася, ставши одним з теоретичних джерел сучас­ної соціології права.

З середини XX ст., за висловом К. Девіса, «синонімом соціологіч­ної теорії» стало поняття «структурний функціоналізм»1. Відповід­но саме структурно-функціональний підхід став панівною теоретич­ною парадигмою в соціології права, створивши її категорійне ядро та стиль пізнання й інтерпретації правової реальності3. Створення цієї парадигми пов'язується з ім'ям Т. Парсонса та його послідовни­ків (насамперед Р. Мертона). Уявлення Т. Парсонса про значення теорії спираються на тлумачення соціології реальності як найбільш складного та заплутаного об'єкта, пізнання якого неможливе без введення абстрактних категорій, що в своїй логіці відтворюють сут­тєві зв'язки реальності і дозволяють «організувати» наші уявлення про неї. Його аналіз системних зв'язків соціального буття став своєрідним підсумком розвитку соціологічної теорії до середини XX ст., досить чітко визначив шляхи її подальшого розвитку. Авто­ритет структурного функціоналізму багато в чому пояснюється тим, що його базові положення відповідали тим уявленням про суспільс­тво, що склалися вже на стадії визначення предметної специфіки соціологічного знання. У межах цієї парадигми суспільство розгля­дається як об'єктивна реальність, що складається з взаємопов'яза­них та взаємозалежних частин, розвиток та функціонування яких можуть бути розкриті тільки «зсередини», тобто стійкі зв'язки між соціальними фактами утворюють соціальні структури, що детер­мінують «соціальні дії». Проблеми методології дослідження право­вої реальності для Т. Парсонса та його послідовників органічно вхо­дили до загальної методології аналізу, але були виключно важливи­ми в силу значимості нормативних структур для суспільства.

Нормативна структура є важливою характеристикою суспільства. Аналізуючи цю структуру, Т. Парсонс виділяє в ній чотири суборди-нованих елементи: цінності, норми, колективи (спільноти), ролі. Цінності — це уявлення про бажане суспільство, які є загальнови­знаними. Соцієтальні норми (а право в позитивному розумінні є їх найважливішою частиною) виникають як застосування фундамента­льних цінностей до особливих умов функціонально диференційова­них спільнот чи підсистем суспільства. Спільноти (колективи) утво-

рюють зразки поведінки в специфічних ситуаціях (наприклад, серед бюрократії, військових тощо), а ролі є нормативними очікуваннями відповідної поведінки окремих індивідів як членів суспільства1.

Хоча нормативні структури утворюють статику суспільства, Т. Парсонс саме з ними пов'язує соціальні процеси. Через зміст норм вони є підконтрольними цінностями, норми контролюють ко­лективи, а останні детермінують соціальні ролі. Саме контрольні функції вносять в нормативну структуру впорядкованість і внут­рішню організацію, завдяки яким ця структура визначає масштаби та форми соціальних змін у суспільстві.

2.3. Сучасний стан соціології права

У 60-ті рр. почали вирізнятися контури нової теоретико-пізнава-льної ситуації в соціології права. Структурний функціоналізм, що був визначальним способом теоретизування в цій сфері протягом всього післявоєнного часу, все частіше ставав об'єктом критики за неадекватність у розкритті еволюційних моментів правової дійснос­ті. Наростало розчарування в можливостях емпіричного підходу, що набув поширення претендуючи на лідерство в соціології права. Формувалися нові тенденції в політико правовому світові, що стосу­валися як Заходу, так і Сходу, і вимагали нових теоретико-пізнава-льних засобів. Тобто можна вести мову про те, що в 70—90-х рр. розвиток соціології права визначався двома групами чинників. По-перше, урізноманітнення політико-правового життя, поява нових правових та «інфраправових» інститутів, зміцнення інститутів гро­мадянського суспільства і загострення проблеми їх взаємодії з дер­жавою та інші обставини свідчили про появу нового соціального се­редовища дії права. По-друге, криза «соціологічного мислення», тобто неадекватність домінуючої парадигми новим потребам пізнан­ня та практики ініціювала моралізацію теоретичних засад соціаль­них наук, розквіт мікросоціологічного підходу в його різних про-нвах, переосмислення класичних парадигм у соціальних науках.

На початку 60-х рр., за свідченням В. Евана, існувало кілька те­чій в соціології права, що поступово інституалізувались як дослід­ницькі парадигми: рольовий аналіз, організаційний аналіз, норма­тивний аналіз, інституційний аналіз та методологічний аналіз2.



Класичні теорії в соціології права: М. Вебер, Е. Дюркгейм, К. Маркс, Т. Парсонс 5 страница - student2.ru Класичні теорії в соціології права: М. Вебер, Е. Дюркгейм, К. Маркс, Т. Парсонс 5 страница - student2.ru Класичні теорії в соціології права: М. Вебер, Е. Дюркгейм, К. Маркс, Т. Парсонс 5 страница - student2.ru 1 Иаиіа К. ТЬе МуіК о£ Рипсііопаі Апаіузіз аз а Вресіаі МеЬЬосі іп 8осіоІо£у //

Атегісап 8осіоіо£Іса] Нєуієиг. — 1959. — № 24. — Р. 758. 2СоШгеіі Р. ІЬісі. — Р. 171.

Гагаопв Т. 8осїоІ0£Іса1 ТЬеогу апсі Могіегп Восіеіу. — 1967. — № 4. — Р. 8. Нічіп V/. М. 8оте АрргоасЬез іо І-Ье зосіоіоду ої Ьада // Ьаш апй зосіоіо^у. Кннауз. — І^.У., 1962. — Р. 2.




ІМ-Ю)



Розділ 2

Історія соціології права



Класичні теорії в соціології права: М. Вебер, Е. Дюркгейм, К. Маркс, Т. Парсонс 5 страница - student2.ru Класичні теорії в соціології права: М. Вебер, Е. Дюркгейм, К. Маркс, Т. Парсонс 5 страница - student2.ru Рольовий аналіз значною мірою спирався на традиції досліджень професійних спільнот, маючи чітко виражений емпіричний харак­тер. Предметом дослідження був «юридичний персонал», тобто про­фесійні групи, що виконували ключові функції в правовій системі. Якщо в методичному аспекті такі дослідження, як правило, відпо­відали стандартам соціологічних досліджень професій, то в теорети-ко-методологічному — існували різні концептуальні засади (напри­клад, для Т. Парсонса юридична професія існувала як елемент ме­ханізму соціального контролю; Р. Дарендорф досліджував шляхи формування юридичного класу через призму конфлікту тощо)1.

Організаційний аналіз базувався на твердженні, що будь-яка правова система для реалізації своїх функцій має певні організацій­ні структури (судова система, законодавчі органи, адміністративна система тощо). Існує певна відповідність між природою цих орга­нізаційних структур, системою позитивного права та поведінкою всіх суб'єктів правовідносин. Не важко помітити, що основою тако­го підходу є проблематика та методологія соціології організацій2.

Нормативний аналіз при зовнішній схожості з «доктринальним» аналізом в юриспруденції мав дещо інші об'єкт та предмет до­слідження, спирався на використання іншої методології. В центрі таких досліджень була взаємодія правових норм з ціннісною струк­турою суспільства, а також з соціальною диференціацією суспільст­ва. При цьому виокремлювалися два рівні аналізу: по-перше — на рівні культури суспільства в цілому, по-друге — на рівні соціальної організації суспільства. Саме у межах нормативного аналізу до­сліджувалася проблема впливу соціальних змін на правовий про­грес, тобто соціальний механізм правотворчості (нормотворчості).

Інституційний аналіз розкриває роль права як одного з регуля­торів соціальної взаємодії. Його появі передувала певна традиція інституціональної методології в соціальних науках (наприклад, М. Оріу та інші), але безпосереднім теоретичним чинником появи такого напряму досліджень стало оформлення парадигми структур­но-функціонального аналізу. Т. Парсонс зазначав, що для того, щоб право виконувало таку функцію, мають бути вирішені чотири за­вдання: легітимація правил, їх інтерпретація, застосування санк­цій, визначення юрисдикції. При цьому з'являється потреба вза-

Класичні теорії в соціології права: М. Вебер, Е. Дюркгейм, К. Маркс, Т. Парсонс 5 страница - student2.ru 1 Рагзопв Т. Ьау/ апгі Зосіаі Сопігоі. — К.У., 1962; Сагііп </. Е. Ьа^уегз оп
ТЬеіг О«гп. — К.сГ., 1962; Ьаіууегз апсІ МаЬгітопїаі Савез. — С. 1961.

2 Наприклад, Оеіау Іп Соигі. — Возіоп, 1959.

ємодії права та інших соціальних інститутів. Так виникає проблем­не поле інституцінного аналізу в соціології права1.

Методологічний аналіз мав на меті дослідження шляхів та про­цедур використання спеціальних соціологічних методів та технік при дослідженні правових явищ. Важливим «зрізом» такого ана­лізу було визначення парад игмальної спрямованості соціально-пра­вових досліджень, тобто — типів праворозуміння, що є їх теорети-ко-світоглядною основою.

Структуризація в соціології права в цей період відбувалася не ли­ше за теоретичними та ціннісними орієнтаціями, й у регіональному аспекті, під впливом специфічних потреб, що ініціювали теоретичні та емпіричні дослідження соціологів права в різних регіонах світу.

У 60—70 рр., за свідченням А. Подгурецького, сформувалися кілька шкіл соціології права: скандинавська, італійська, американ­ська, радянська, польська2.

Скандинавська школа, маючи таких фундаторів, як А. Хегерст-рьом, В. Лундстод, К. Оліверкрон, Т. Гейгер, А. Росе, перебувала на досить високому рівні як теоретичних, так і емпіричних дослід­жень. Основні проблеми — соціальний зміст правосуддя, особливо­сті реалізації правових норм у різних соціальних умовах, проблеми соціально-психологічного сприйняття закону тощо.

Італійська школа (Р. Тревез, А. Пачені, Ж. Мартіноті, Е. Могіон-до) характеризувалася орієнтацією досліджень на практичні потре­би розвитку правової системи, перш за все — судочинства.

Американська школа (Д. Сколник, Е. Шур, Д. Ріскан та ін.), по­сідаючи лідируючі позиції, відзначалася значним розмахом таких досліджень і їх впливом на діяльність правових інститутів. За свід­ченням Р. Коттерела, саме американська школа була найбільш роз­виненою як за проблематикою, так і за рівнем теоретичних узагаль­нень3.

Польська школа багато в чому має унікальний характер. її інсти-туалізація припадає на післявоєнний період, коли в суспільних нау­ках панувала «єдина наукова методологія» — марксизм, і підтри­мання такого становища політична влада вважала важливою умо-

Класичні теорії в соціології права: М. Вебер, Е. Дюркгейм, К. Маркс, Т. Парсонс 5 страница - student2.ru 1 Рагвопа Т. Ьау/ апсі Зосіаі Сопігоі. — Р. 7—11.

2 Росі^огескі А. ГЬігі. — Р. 15.

а К.В.М СоЬіеггеіі. Бігесїїоп апсі Оеуеіортепі іп Ап£Іо-Атегісап Лигізрш-■ Іі-тісе апсі 8осіоІо#у оі Ьа« // Ап£Іо-Атегісап Ьа№ Кєуіє^. — 1975. — Уоі. 4. — Р. 386—989.





Розділ 2

Історія соціології права



               
  Класичні теорії в соціології права: М. Вебер, Е. Дюркгейм, К. Маркс, Т. Парсонс 5 страница - student2.ru   Класичні теорії в соціології права: М. Вебер, Е. Дюркгейм, К. Маркс, Т. Парсонс 5 страница - student2.ru
 
    Класичні теорії в соціології права: М. Вебер, Е. Дюркгейм, К. Маркс, Т. Парсонс 5 страница - student2.ru
    Класичні теорії в соціології права: М. Вебер, Е. Дюркгейм, К. Маркс, Т. Парсонс 5 страница - student2.ru
 

Класичні теорії в соціології права: М. Вебер, Е. Дюркгейм, К. Маркс, Т. Парсонс 5 страница - student2.ru

вою суспільної стабільності. Саме в ці роки польські дослідники (А. Подгурецький, Я. Горецькі, М. Боруцька-Арктова, 3. Зембінсь-кий та ін.) проводили емпіричні дослідження, що відзначались ін-новативною проблематикою та методичною глибиною. Узагальнюю­чи емпіричні матеріали, польські дослідники дійшли важливих висновків щодо теоретико-методологічних характеристик соціології права. Вони визначали право як багатовимірне соціальне явище, а завдання соціології права — його пізнання як цілісності, викорис­товуючи для цього різні теоретичні та методологічні підходи1. На наш погляд, саме ці ідеї ініціювали появу в радянській правовій на­уці так званого «багатосистемного бачення права», що дозволяло дещо розширити предметну область правових досліджень та подола­ти спрощені та ідейно-політично заангажовані визначення права2. Радянську школу соціології права А. Подгурецький називає мо­лодою та динамічною, наділеною давніми традиціями та міцним ме­тодологічним підґрунтям3. Хоча така оцінка містилася у виданні, орієнтованому на західного читача, міра її точності та ефективності може бути предметом обговорення- 3 початку 60-х рр. в СРСР реа­німується соціологія, починається поширення її методів (головним чином, прикладних, емпіричних) на різні сфери практики та теорії. Правова наука також була втягнута в ці процеси ♦соціологізації», що спричинило появу нових напрямів наукових розробок юристів, що в кінцевому підсумку мало привести до формування соціології права як наукової дисципліни (субдисципліни). Однак цей процес залишився незавершеним — інституалізація соціології права об­межилася використанням соціологічних методів емпіричного до­слідження для потреб правової науки та практики. Слід зазначити, що такі дослідження були різноплановими, стосувалися різних сфер правового життя і досить часто супроводжувалися суттєвими науковими результатами. Разом з тим, марксистські теоретичні під­валини радянської соціології права несли на собі ознаки спрощення та перебільшень, властивих офіційним доктринам, що пропонують­ся як катехізис людям різного рівня, оскільки будь-яка теорія, що стає офіційною доктриною держави, має спрощуватися — для прос-

Класичні теорії в соціології права: М. Вебер, Е. Дюркгейм, К. Маркс, Т. Парсонс 5 страница - student2.ru 1 МиНШітеп5Іопа1 Зосіоіо^у. Есі. А. РосІ£огаскі, К. Іюз. — І.., 1979. Зосіо-
І0£іса1 АрргоасЬев 1о Ьалу. Ей. А. Ро(і§огескі.

2 Найбільш повно цей підхід виражено в працях О. Л. Лукашевої, В. М. Куд-
рявцева та ін.

3 Росівогескі А. ІЬісі. — Р. 33.

тачків і ускладнюватися — для снобів1. Існування соціології права як наукової дисципліни унеможливлювалось визнанням історично­го матеріалізму або ж побудованої на його засадах теорії права со­ціологією права, тобто соціологія права могла існувати лише як на­прям емпіричних (прикладних) досліджень правових процесів з за­стосуванням соціологічного інструментарію.

Проте «витіснення» соціології права (і соціологічного підходу взагалі) пояснюється не лише політичними та ідеологічними чин­никами, але й особливостями системи правових наук у цілому, на які вказували в різні часи А. Петражицький та А. Подгурецький. Згідно з пануючим підходом ядро юридичної науки становлять так звані доктринальні науки (наприклад, наука цивільного права, фінансового права тощо). Саме вони складають основу підготовки юристів і відповідно основу їх професійних знань та вмінь. Оскіль­ки найпершим завданням юриста є вміння адекватно читати та ін­терпретувати юридичні тексти, то доктринальні науки будувалися на основі методів аналітико-лінгвістичного дослідження. Перебува­ючи під значним тиском професійних потреб юристів у розумінні та інтерпретації текстів, доктринальні науки уникали теоретичних узагальнень. Відповідно теорію права, що такі узагальнення мала робити, цікавило не стільки місце права в соціальній реальності, скільки феномен права як об'єкт дослідження доктринальних наук, а це, перш за все, сукупність норм.

Феномен «подвійної інституалізації соціології права» на пере­хресті соціології та правознавства в другій половині XX ст. зали­шався важливим чинником розвитку цього напряму досліджень. У 60-ті роки відбулось інституційне оформлення «соціально-право­вих досліджень», як специфічного напряму вивчення правових явищ. Як зазначає Д. Харріс, його поява була обумовлена об'єктив­ною потребою доповнити та збагатити методичний інструментарій традиційної юриспруденції за рахунок запозичення класичних ме­тодів соціальних наук (опитування, спостереження, експеримент тощо) для дослідження соціальних умов існування права в його тра­диційному розумінні — як сукупності норм і орієнтації на конкрет­ні потреби функціонування правової системи. Тобто методологія правопізнання була в основі нормативістською, а методи — соціоло­гічними. Такий підхід дозволяв отримувати цінну інформацію для проведення правових реформ2. Проте таку «прагматичну» оріента-

152.

Класичні теорії в соціології права: М. Вебер, Е. Дюркгейм, К. Маркс, Т. Парсонс 5 страница - student2.ru ' Арон Р. Зтаїш развития социологической мьісли. — С. 149-' ІІаггів */. \¥. Ье£аІ РМІозоріііез. — Ьопсіоп, 1998. — Р. 141.





Розділ 2

Історія соціології права



Класичні теорії в соціології права: М. Вебер, Е. Дюркгейм, К. Маркс, Т. Парсонс 5 страница - student2.ru Класичні теорії в соціології права: М. Вебер, Е. Дюркгейм, К. Маркс, Т. Парсонс 5 страница - student2.ru цію деякі дослідники вважають проявом теоретик о-методологічної слабкості «соціально-правових досліджень», які сприймають існую­чі правові норми як належне, маючи на меті поліпшення умов їх ре­алізації1. Характерно, що соціологія права в СРСР практично не ви­йшла за межі методології * соціально-правових досліджень», зосе­реджуючись на емпіричних дослідженнях, теоретичні узагальнен­ня запозичуючи з історичного матеріалізму2. Так, Р. Кембел та Т. Вайлс відзначали наявність двох базових підходів у дослідженні проблеми взаємодії суспільства і права: прагматично орієнтованих «соціально-правових досліджень» та «більш теоретичної соціології права»3. Про це свідчив і Ж. Карбон'є, аналізуючи можливість ви­користання двох термінів — «юридична соціологія» і «соціологія права»4. А. Тревез стверджував, що фактично існують дві соціології права, з якісно відмінними концепціями соціально-правових до­сліджень: «Юристи розглядають такі дослідження як орієнтовані на суто практичні потреби юридичної діяльності, і в такому випад­ку слід вести мову про «соціологію в праві»; соціологи ж розгляда­ють соціологію права як одну зі специфічних соціологічних теорій, орієнтованих на опис та пояснення правових явищ, не маючи на ме­ті безпосередніх практичних потреб»5.

X. Бредмейер зазначав, що важливо виокремити два типи до­сліджень на стику соціології та правознавства: один він визначав поняттям «соціологія права», інший — «соціологія в праві (право­знавстві)»6. У першому випадку право є об'єктом соціологічного до­слідження нарівні з будь-яким іншим об'єктом (наприклад, «мала група», «місто», «професія» тощо). Що саме досліджується в праві (іншими словами, що є «право») залежить від обраної парадигми.

Іншу мету має другий тип. Тут соціологічне знання має належа­ти до пізнання правових явищ, яке має чи теоретичну, чи приклад­ну спрямованість. Проте, очевидно, корисною може бути тільки та­ка соціологія, що систематизована та теоретично визначена. Тобто

Класичні теорії в соціології права: М. Вебер, Е. Дюркгейм, К. Маркс, Т. Парсонс 5 страница - student2.ru 1 СатрЬеіі С. М., \Уііез Р. ТЬе Зіисіу о! Ьа^ іп Зосіеїу // Ьа» аші Зосіеіу Ке-

уієлу. — 1996. виттег. — № 10. — Р. 547—549. 2Див.: Право и социология. — М., 1973.

3 СатрЬеіі С, ІГііеа Т. — Р. 86.

4 Карбонье Ж. Юридическая социология. — С. 31—32.
^ТгеиезР. — Р. 121—122.

6 Вгегіетеіег Н. С. Ьач? аз ап Іпіе£гаііуе МесЬапізт // Ьзлу аші восіоіо^У Есі. №. Етап. — И-ї., 1962. — Р. 73.

виявляється, що без вирішення першого завдання (створення «со­ціології права») неможливо використати соціологію «в праві».

Така дихотомія підтверджувалася численними чинниками, що лежали як у сфері методології обох наук, так і в сфері професійної діяльності юристів. Серед них, на наш погляд, найбільш суттєвими можна вважати такі:

1) традиції правового формалізму в теоретичному правопізнанні,
орієнтація на логіко-аналітичні методи пізнання, обмеження обсягу
досліджень змістом правових норм системи позитивного права;

2) залежність правових наук від потреб юридичної практики, що
обумовлює пріоритетність таких напрямів досліджень, як розробка
правової термінології, техніки тлумачення юридичних текстів, ло­
гічних процедур доказування тощо;

3) слабка обізнаність професійних соціологів з проблематикою
правових наук;

4) збереження «соціологічного імперіалізму», тобто певна абсо­
лютизація загальнонаукового характеру соціологічного підходу, йо­
го протиставлення традиційній методології пізнання права;

5) недостатня поширеність інституційних форм взаємодії соціо­
логії і правових наук у сфері правових досліджень, правової освіти,
юридичної практики.

Очевидно, ситуація почала змінюватись під впливом поширення постмодернізму. Однак у цілому, в середині XX ст. можливості ме­тодологічного синтезу в правопізнанні залишалися досить обмеже­ними. Н. Боббіо зазначав, що «спір між нормативістами та представ­никами соціологічної школи буде продовжуватися нескінченно, оскільки вони мислять різними категоріями. Наприклад, якщо со­ціологи, як і всі ненормативісти, під «джерелом права» розуміють «джерело формування», «систему факторів» тощо, то для нормати-віста — це виключно «джерело кваліфікації» норм поведінки як юридичних норм»1.

Методологічна криза 70—80-х років, що підірвала безмежну віру в можливості соціологічного мислення мала суттєвий вплив на со­ціологію права. Насамперед, це виявилось у спробах створити універсальні соціологічні теорії, що долали б і надмірний емпіризм соціально-правових досліджень, і абстрактний схематизм і стабіль­ність «методологічного лідера» 50—60-х років — структурного функ-

сіег ЗасЬе // БІе опіоіоеізсЬе 3. 96—97.

Класичні теорії в соціології права: М. Вебер, Е. Дюркгейм, К. Маркс, Т. Парсонс 5 страница - student2.ru 1 ВоЬЬіо N. ЙЬег Пеп ВертіН сіег Ве£гшкіип£ йез КесЬЬз. — В., 1961.


Класичні теорії в соціології права: М. Вебер, Е. Дюркгейм, К. Маркс, Т. Парсонс 5 страница - student2.ru

Розділ 2

Класичні теорії в соціології права: М. Вебер, Е. Дюркгейм, К. Маркс, Т. Парсонс 5 страница - student2.ru ціоналізму. Такі теорії спиралися на вже існуючі теоретико-методо-логічні традиції і значною мірою були їх розвитком. Розглянемо де­які з них, що мали найбільший вплив на розвиток соціології права.

Н. Луман, констатуючи безсумнівний прогрес у поширенні ем­піричного знання про різні суспільні процеси, висловив стурбова­ність щодо відсутності єдиної соціологічної теорії, здатної відтвори­ти складність реального світу. Він запропонував нову парадигму соціологічного знання, яка замість поняття «соціальна дія» спира­ється на поняття «система»1.

Аналізуючи суспільство як систему, Н. Луман дає інше в порів­нянні зі структурним функціоналізмом визначення природи систе­мності суспільства та її елементів. Суспільство — це самовідтворю-вана (аутопоетична)2 система, що здатна відрізняти себе від зовніш­нього середовища і постійно відтворювати цю межу. Важливо, що її елементами є не люди чи їх поведінка (дії), а комунікації, які є не просто інформаційним обміном, а смисловим, само реферативним процесом, де головне — відмінність інформації, змісту, розуміння. Звідси — важливий онтологічний висновок: предметом аналізу є не спеціальна об'єктивна сфера систем, а притаманна світу відмінність системи та зовнішнього середовища3. Тому суспільство Н. Луман аналізує, не ототожнюючи його з тими об'єктами, що є традиційни­ми в науковому аналізі — політикою, економікою, правом тощо, а виключно як можливість взаємодії численних соціальних систем4.

Право Луман вважає однією з таких самодостатніх (аутопоетич-них) систем. Його самодостатність полягає в тому, що ця система функціонально специфічна і її основні функції не можуть бути пере­дані іншим системам.

Досить довго Луман уникав застосування своєї загальносоціоло-гічної теорії до правової проблематики, обмежуючись розглядом окремих тем. Лише в другій половині 80-х років його теорія отрима­ла закінчений вигляд, що засвідчила публікація праці ♦Соціологіч­на теорія права». Поява цієї теорії стала одним із найпомітніших

Класичні теорії в соціології права: М. Вебер, Е. Дюркгейм, К. Маркс, Т. Парсонс 5 страница - student2.ru 1 Луман Н. Понятие общества / Проблемьі теоретической социологии. —
СПб., 1994. — С. 31.

2 Луман Н. Там само. — С. 31.

3 Луман Н. Почему необходима «системная теория» /Проблеми теоретичес­
кой социологии. — СПб., 1994. — С. 48.

4 ЬиНтап N. ІІпНу о? Ье^аі Вузіет // Аиіороеііс Ьаш: а печ? АрргоасЬ. — В.,
1988. — Р. 21.

Історія соціології права

Класичні теорії в соціології права: М. Вебер, Е. Дюркгейм, К. Маркс, Т. Парсонс 5 страница - student2.ru явищ в сучасній історії не лише соціологи права, але и соціальних наук в цілому.

Хоча теорія мала абстрактний характер, що стало приводом до її визначення (за аналогією з «чистим вченням» Кельзена) як «чистої соціології права*, вона мала значний вплив не тільки на розвиток соціології права, але й на спеціальні юридичні праці1.

Базовим поняттям при створенні теоретичної моделі права Лу­ман вважає «очікування». Оточення суб'єктів соціальних дій є не лише складним, але й «контингентним», тобто існує кілька варіан­тів його розвитку, що відображається як вибір найбільш бажаного, реального, вигідного. Це стосується не лише природних об'єктів, але й поведінки інших суб'єктів. Саме на цій підставі виникає яви­ще, яке Т. Парсонс назвав «подвійною випадковістю» — в процес взаємодії включені «очікування», які також «очікуються», оскіль­ки інші учасники свою поведінку також формують на базі «очіку­вань».

Наступним кроком стає визначення відмінності «когнітивних та нормативних чекань», яке Луман характеризує як відмінність між «навчанням» та «ненавчанням». У ситуації непередбаченості (тобто в ситуації вибору) суб'єкт може або змінити «очікування» («навчи­тись»), або продовжувати їх додержуватися («ненавчитися»). За Лу-маном нормативність означає прив'язку до очікувань, незважаючи на непередбачуваність, а норми — це фактично встановлені поведін-кові очікування, хоча не всі норми стають правовими2.

Далі відбувається генералізація (узагальнення) нормативних очі­кувань, що проходить у трьох площинах:

а) у часі — очікування обмежуються певними термінами;

б) за змістом — вони співвідносяться з певними суб'єктами, ви­
дами поведінки тощо;

в) соціально — відбувається їх «інституалізація», тобто в будь-
яку взаємодію завжди включена «третя сторона», «очікування»
якої жорстко визначені і саме вони стають основою такої взаємодії.

Звідси Луман визначає право як узагальнені поведінкові очіку­вання, які характеризуються визначеністю у часі, певністю змісту і мають інституалізований характер3. На базі цього визначення він

Класичні теорії в соціології права: М. Вебер, Е. Дюркгейм, К. Маркс, Т. Парсонс 5 страница - student2.ru 1 Наприклад, див.: Лукашук И. И. Международное право. — М., 1995. —

С. 7.

1 ЬиНтап N. 8осіо1о£іса1 ТЬеогу о£ Ь&у/. — Ьопйоп, 1990. — Р. 29. * ЬиНтап N. 8осіо1о£іса1 ТЬеогу о£ 1л%-. — Ьопсіоп, 1990. — Р. 91.



Розділ 2

Історія соціології права



Класичні теорії в соціології права: М. Вебер, Е. Дюркгейм, К. Маркс, Т. Парсонс 5 страница - student2.ru Класичні теорії в соціології права: М. Вебер, Е. Дюркгейм, К. Маркс, Т. Парсонс 5 страница - student2.ru Класичні теорії в соціології права: М. Вебер, Е. Дюркгейм, К. Маркс, Т. Парсонс 5 страница - student2.ru розглядає широкий спектр теоретичних питань сучасної юриспру­денції, розвиток правових інститутів, основи правового регулюван­ня, правова культура, юридична практика та професійна культура юристів тощо.

На принципово інших засадах була побудована теорія американ­ського дослідника Д. Блека, який фактично запропонував одну з найсучасніших неопозитивістських парадигм в соціології права, яка протягом останніх двадцяти років ставала все більш впливовою не тільки в США, але й у Європі.

Наши рекомендации