Характерні особливості літературного і видавничого процессу в українських землях за часів феодальної роздрібненості.

Під впливом ідей гуманізму і Реформації українське письменство 16-17ст. дедалі ширше використовувало мистецькі засоби фольклору. Водночас книжні традиції проникали в усну народну творчість. Такий взаємовплив пожвавив розвиток української літератури, збагатив її новими жанрами й формами, сприяв розвитку літературних родів, зокрема драми й лірики. Іншою важливою особливістю розвитку української літератури була поява латино- і польськомовних творів. Так, латино мовна та польськомовна українська поезія була здебільшого світською за змістом і ґрунтувалася на мистецьких законах європейського Відродження. З-поміж латиномовних українських поетів великої слави зажив Себастіян Кленович(бл. 1550-1602). Вельми шанували в Європі письменника, публіциста, оратора Станіслава Оріховського(1513-1566).

Поширення гуманістичних ідей на Україні започаткував Юрій Дрогобич Він написав працю «Прогностична оцінка поточного 1483 року», яка була опублікована того ж таки року в Римі. В ній викладено окремі наукові знання з філософії, астрономії, географії, зокрема вперше подано географічні координати таких міст, як Львів, Дрогобич, Москва, Вільно, Феодосія (Кафа). Це була перша друкована книга, автором якої був українець за походженням. Відомі також його праці «Трактат про сонячне затемнення 20 липня 1478 року», «Трактат з шести розділів про затемнення» (1490 р.). Праці Ю. Дрогобича були відомі в той час у багатьох країнах Європи, зокрема в Італії, Франції, Німеччині. Угорщині. Твори Станіслава Оріховського були добре відомі не лише на Україні, але й за її межами, їх читали в Італії, Іспанії, Франції, Німеччині. Не випадково у Західній Європі його .називали «українським Демосфеном» та «сучасним Ціцероном».

Суспільно-політичні події тих часів зумовили появу полемічної літератури – публіцистичні твори, що стосувалися церковно-релігійного життя й зокрема проблеми унії православної і католицької церков. Полемічні трактати писали представники різних таборів, що брали участь у суспільній полеміці.

Першим визначним полемістом був вихованець, а згодом ректор Острозької школи Герасим Смотрицький (перша половина XVI ст.—1594 р.), автор книги «Ключ царства небесного…» та «Календар римський новий». Книжка з двома трактатами надрукована 1587р. в Острозі. Твори спрямовані проти римо-католицизму та календарної реформи 1582р. У відповідь православні видали збірку документальних матеріалів польською мовою, в якій стверджувалась думка про иеправосильність рішень уніатської частини Брестського собору. Найсильнішого удару по творцях і оборонцях унії завдав твір острозького шляхтича М. Броневського «Апокрисис», який писав під псевдонімом Хрнстофор Філарет. У цьому полемічному творі викривалося підступництво греко-католицьких єпископів, підтверджувалася законність проведеного у Бресті собору православної церкви. . З боку греко-католиків виступив Іпатій Потій. У 1599 р. він опублікував українською мовою «Антиапокрисис» — пристрасну відповідь на полемічний вис/гуп М. Броневського. Його найвідоміший твір «Унія, або виклад попередніх артикулів…», в ньому йдеться про п’ять найголовніших артикулів, навколо яких точиться суперечка між православними й католиками. Найяскравішим українським письменником даного періоду був Іван Вишенський (між 1545-50—1620 рр.), який зарекомендував себе фанатичним оборонцем православних традицій. У своїх прозових творах, таких, як «Послання до єпископів» .Короткослівна відповідь П. Скарзі», він безжалісно таврує греко-католиків.Одночасно І. Вишенський критикує і православних, підкреслюючи егоїзм, любов до розкошів та розтлінність їхньої знаті, заможних міщан та духовенства, відповідальних за сумне становище церкви. Також яскравими представниками полемічної літератури були Мелетій Смотрицький(«Тренос»), Стефан Зизаній(«Казання святого Кирила, патріарха єрусалимського»), Йов Борецький(«Протестація»). Поряд з полемічною літературою наприкінці XVI—початку XVII ст. розвивалась поезія. Кращі зразки віршованих творів того часу належать Памво Беринді, Касіяну Саковнчу, Григорію Желиборському, Григорію Кирницькому.У багатьох творах виразно простежуються риси нового барокового стилю, який займав у цей час панівне становище в європейській культурі. Серед літературних жанрів України початку XIV—першої половини XVII ст. важливе місце займає літописання. Літописні пам'ятки цього періоду головним чином білоруського походження, їх інколи називають західноруськи-ми. Серед них найближчим до історіографії Україні! є «Супрасльський літопис», складений у Супрасльському монастирі біля Бялистока в першій половині XVI ст. Він складається з двох частин: скороченого Новгородського літопису, що охоплює події з найдавніших часів до 1382 р., і Короткого Київського літопису, який дає опис подій від 862 до 1515 рр.До української історіографії близький за своїм змістом і стилем «Літопис Биховця», доведений до 1506 р., а також «Баркулабівський літопис», де висвітлюються події в Україні і Білорусії від середини XVI до XVII ст. Тут ми знаходимо цікаві матеріали про соціально-економічні та політичні відносини в тодішній Україні, про боротьбу православного табору з католицизмом, про повстання та страту С. Наливайка, а також записи побутового змісту.Однією з найцікавіших пам'яток історичної думки є Густинський літопис («Кройніка»), складений близько 1623—1627 рр. визначним тогочасним письменником Захарією Копистенським і переписаний у 1670 р. ієромонахом Михайлом Лосицьким. Характерною особливістю даного літопису є наявність у ньому літературних вставок, у яких йдеться про початок письменства, походження назви "«Русь», виникнення козацтва, збереження в обрядовій культурі українського народу язичницьких вірувань.