Лекція 2. Модернізм в літературі Англії

1. Літературне угруповання «Блумсберрі»: естетика, полеміка з письменниками-реалістами.

2. Творчий шлях Джеймса Джойса. Естетичні погляди письменника, ставлення до мистецтва, релігії, Ірландії. Роман «Уліс». Художні відкриття Джойса: потік свідомості, множинність точок зору (поліфонія), поєднання візуальних та вербальних видів мистецтва. Міфологічні паралелі у романі. Філософський зміст твору.

3. Девід Герберт Лоуренс: життєвий і творчий шлях. Концепція життя та людини. Проблема статі у філософській та літературній творчості.

1. Відправною точкою розвитку англійського модернізму вважають творчість американця Генрі Джеймса. Він сприймав мистецтво як область, ізольовану від життя, хоча це відчуття відірваності художника від суспільства й обтяжує його. Думка Джеймса про те, що мистецтво творить життя, обумовило його вимогу, щоб художній твір не був перенасичений життям, ідеями. Уважаючи, що роман, як і всякий твір мистецтва, доставляє насолоду своєю формою, письменник приділяє головної увагу питанню про те, як зроблений роман. Точки дотику з позицією Джеймса можна побачити в естетичних принципах групи письменників і критиків «Блумсберрі» (1906): Вірджинія Вульф, Леонард Вульф, Літтон Стречі, Клайв Белл, Роджер Фрай, Бертран Рассел, Едвард Форстер. Блумсберійці вважали, що краса сама по собі робить мистецтво моральним, а тому воно вільно від моральних критеріїв. Закони моралі – відносні й непізнавані на даній стадії розвитку людства. Англійські модерністи вважали розвиток техніки, що відіграла більшу роль у війні, чимось самодостатнім, що таїть у собі погрозу нової катастрофи, яка спричинить загибель цивілізації. Звідси ворожість до науки, технічного прогресу, людського розуму, упевненість у тому, що людська натура порочна. Особливо яскраво дані настрої виразилися в творах Дж. Джойса, Д. Г. Лоуренса, О. Хакслі. Блумсберійці полемізували з англійськими письменниками-реалістами свого часу (А. Беннетом, Дж. Голсуорсі, Г. Уеллсом). Основні предмети дискусії: що є справжнім життям людини (її дії, вчинки та взаємодія з зовнішньою реальністю чи думки, почуття та несвідомі імпульси) і способи відтворення дійсності.

2. Джеймс Джойс (1882-1941) – видатний письменник модерніст ірландського походження. Головний твір Джойса – роман «Уліс» (1921). За задумом письменника ця книга повинна була стати всеосяжною енциклопедією сучасного життя й культури. Дія роману відбувається в Дубліні протягом одного дня – 16 червня 1904 року. Крім цього плану, реалістичного, у романі присутній і другий план – міфологічний, в основі якого лежить «Одіссея» Гомера. Вибір «Одіссеї» у якості символічної основи невипадковий – Джойс розглядав цю поему у світлі подій першої світової війни. Одіссей для Джойса – єдина повноцінна, закінчена людина у світовій літературі. Він син, батько, чоловік, коханий, друг, воїн, правитель. Починаючи роботу над романом, Джойс малював собі цей образ як людину, своєю гуманністю конфронтуючу злу світу. Події відображені через свідомість головних героїв – поета Стівена Дедалуса й дублінського єврея Леопольда Блума. Кожний з вісімнадцяти епізодів «Уліса» відповідає якій-небудь пісні «Одіссеї». Автор зближає своїх героїв, що скитаються по місту з ранку до глибокої ночі, як учасників вічного круговороту життя. Обоє сприймають життя як безглуздий цикл, що вічно відновляється, у якому чергуються народження й смерть. Історія людства також представляється героям Джойса круговоротом. Ставлення Джойса до людині диктує натуралістичний метод його зображення – письменник відчуває відразу до людини як тваринному організму. Автор не вірить у те, що в майбутньому людей може очікувати що-небудь гарне, адже вони деградують, і людство вертається до вихідної точки – первісного стану. Переважний засіб зображення внутрішнього світу героїв – потік свідомості. Джойс відтворює психічний процес без авторського коментаря. У найбільш чистій формі цей процес представлений в останньому епізоді книги – «Пенелопа». Величезне місце в житті героїв належить спогадам. В один день утиснуті роки й тисячоріччя, минуле героїв роману, минуле Ірландії й усього людства. У результаті хвилини й години розтягуються нескінченно. У романі з'єднана безліч стилів, наприклад в одному з епізодів у діалогах героїв представлені зразки прози, що характеризують розвиток англійської мови – пародії на стиль стародавніх англо-саксонських хронік, на твори Мелорі, Дефо, Свіфта, Філдінга, Діккенса й багатьох інших.

3. Девід Герберт Лоуренс (1875-1930) є творцем своєрідної «філософії статі». У його оповіданнях, поезії, есе й найбільш значних романах («Сини й коханці», «Веселка», «Закохані жінки», «Коханець леді Чаттерлі») чітко виявився вплив «філософії життя» Ф. Ніцше, психоаналізу З. Фрейда, теорії архетипів К. Юнга, «концепції статі» О. Вейнінгера. Філософсько-етична доктрина митця близька до пантеїзму. Розвиваючи ідеї античної натурфілософії, письменник наділяв антропоморфними рисами природні стихії і космічні явища. Важливу роль в творчості Лоуренса займала проблема «механізації суспільства». Прогрес розділив душу космосу і душу людини, те, що пов'язувало людину з природою. Автор бачив головне зло в тому, що люди перетворилися на гвинтики соціальної машини, їх смаки, звички, вірування, емоції штампуються нині потоковим виробництвом, їх життя одноманітне, тому що в ньому немає вогню та натхнення.

Центр світогляду Лоуренса становить людина як результат взаємодії факторів, його складових: космічних, суспільних, сімейних, індивідуальних. Розглядаючи людину як частина космосу, письменник просто обожнює природу, Бог у звичному розумінні слова для нього не існував, він представлявся Лоуренсу як природній порядок речей і явищ у природі та у взаєминах чоловіка й жінки, у всьому, що робить життя дійсно живим – енергії й русі. Усією своєю творчістю письменник закликає до реабілітації людського тіла, яке є не «темницею духу», а рівноправним носієм, частиною людської свідомості. З'єднуючись, чоловік і жінка зливаються з космосом, відновлюючи споконвічну єдність із природою, тому найчастіше герої Лоуренса знаходять гармонію в сексуальних відносинах на лоні природи. Секс, по суті, – єдине божество автора. Письменник розширив можливості епічних і поетичних форм, збагативши їх зміст твердженням прав чоловіків і жінок реалізувати закладені в них від природи можливості, пригнічені і деформовані рутиною повсякденності, офіційною мораллю. Він бачив свій ідеал в злитті духу і плоті, в гармонії природного і духовного.

Питання для самоконтролю

1. Які принципи лежать в основі естетики групи «Блумсберрі»?

2. Опишіть полеміку англійських модерністів з реалістами.

3. Які змістовні та формальні плани виокремлюють в романі Дж. Джойса «Уліс»?

4. Як в романі Джойса реалізується прийом «потік свідомості»?

5. У чому полягає сутність концепції людини та суспільства за Джойсом?

6. Хто вплинув на світогляд Д. Г. Лоуренса?

7. Назвіть основні положення філософської концепції Д. Г. Лоуренса.

Література

1. Жантиева И. Английский роман ХХ века / И. Жантиева. – М. : Наука, 1967. – 231 с.

2. Ивашева В. В. Литература Великобритании. ХХ век / В. В. Ивашева. – М. : Высшая школа, 1984. – 488 с.

3. Дудова Л. В. Модернизм в зарубежной литературе: учебное пособие / Л. В. Дудова, Н. П. Михальская, В. П. Трыков. – М. : Флинта-Наука, 2000. – 237 с.

4. Зарубежная литература ХХ века / Под ред. Гражданской З. Т. –М. : Просвещение, 1973. – 752 с.

5. Шабловская И. В. История зарубежной литературы ХХ века (первая половина) / И. В. Шабловская. – Минск: Экономпресс, 1998. – 382 с.

6. Михальская Н. П. Пути развития английского романа 1920 – 1930-х годов. Утрата и поиски героя / Н. П.Михальская. - М. : Высшая школа, 1966. – 271 с.

7. Степанова Т. В. Концепция человека в творчестве Д.Г. Лоуренса / Т. В. Степанова // Известия АН. – Серия «Литература и язык». – 1992. - № 4. – С. 40-52.