Висновки до розділу

Індивідуальна історія людини починається не від народження, а від її зачаття. Адже, за дев'ять місяців внутрішьоутробного (пренатального) періоду відбуваються не тільки фундаментальні якісні та кількісні фізичні, фізіологічні зміни майбутнього новонародженого, а й інтенсивний його психічний розвиток.

Пренатальний період— це дородовий, утробний розвиток індивіда, під час якого відбувається розгортання успадкованого ним потенціалу.
У цей час відбувається бурхливий розвиток всього організму дитини і його психіки. Становлення людини поділяється на два голо­вних періоди: дородовий від зачаття до народження, який три­ває в середньому 266 днів, і післяродовий від народження до зрілості. Кожен з цих періодів має теж свої певні особливості.

Процес пренатального розвитку на перший погляд може здатися строго визначеною послідовністю передбачуваних подій. Однак кожен плід має певні відмінності в розмірі, масі, відтінку шкіри, будові, темпах розвитку, а також багато інших індивідуальних показників.

Сьогодні вже незаперечно встановлено,що не тільки фізичні, але й чуттєві і навіть розумові можливості дитини починають формуватися одразу ж після запліднення (зачаття). Під час вагітності організм жінки нерозривно зв’язаний з організмом дитини. Тому все, що позитивно чи негативно впливає на вагітну жінку, діє певний чином і на її плід.

Пренатальне виховання несе в своїй основі думку про надання внутрішньоутробному плоду найкращих матеріалів та умов. Це повинно стати частиною природного процесу розвитку всього потенціалу,всіх можливостей, започаткованих у заплідненій яйцеклітині.

РОЗДІЛ ІІ. ГЕНЕТИКО-ФІЗІОЛОГІЧНІ ПЕРЕДУМОВИ СТАНОВЛЕННЯ ЛЮДИНИ У ВНУТРІШНЬОУТРОБНОМУ ПЕРІОДІ

Філософсько-етичні аспекти проблеми запліднення людини

Розгляд проблеми індивідуального становлення людини починають з моменту її народження. Тобто прихід у світ нової людини сприймається як факт самоочевидний, з якого починається її життя. Проте проблема виникнення людини є значно складнішою і глибшою. Зокрема тому, що цьому акту передують зачаття (зародження) і дородовий (пренатальний) період розвитку людського зародку, які суттєво впливають на індивідуальне становлення і розвиток людини у післяродовий період, а певною мірою також і на її самореалізацію.

Останнім часом розгляд цих проблем починає виходити за межі медицини,зокрема гінекології, і вони все більше привертають до себе увагу біоетиків, психологів, сексологів, культурологів, демографів, соціологів і навіть політиків. Тому, звичайно, вони не можуть бути обійдені й філософами.

Нове людське життя зароджується в момент духовного, психологічного і фізичного єднання жінки і чоловіка. Процес дозрівання, росту і розвитку людини починається із зачаття. Запліднена яйцеклітина несе в собі всю генетичну інформацію, насамперед про стать, спадковий потенціал, яка необхідна для народження нової людської істоти. У процесі дозрівання відбуваються не тільки генетично запрограмовані зміни зовнішнього вигляду організму, а й зміни у його будові, організації та функціях. Шлях, який доводиться долати заплідненій яйцеклітині в організмі матері, нелегкий, а часом і небезпечний [2,с.311].

Майже в усі часи релігійні мислителі і філософи приділяли велику увагу проблемі смерті людини. Але ж знамените вічне питання «Бути чи не бути?» ви­никає не тільки тоді, коли людина опиняється перед лицем не­буття чи збирається відійти у вічність, але й ще раніше - тоді, коли вона ще тільки може (або не може) прийти у це життя. Правда, у цьому другому випадку вибрати якусь відповідь не може вона сама, бо її ще не існує, і цей вибір за або проти неї можуть і повинні зробити інші люди, від яких залежить, дати новій людині життя чи ні.

З точки зору традиційної релігії, це питання вирішується досить просто: бути чи не бути новій людині вирішує Бог «Бог дав, Бог — взяв». Але чи не знімає це усякої відповідальності з самої людини? Чи не перетворюється вона тоді у просте «знаря­ддя» продовження роду людського? І як бути у тих випадках, коли безліч людей хочуть зачати дітей, але в силу різних причин не можуть цього зробити; або навпаки, коли Бог «посилає» ко­мусь вагітність одну за одною, а можливі майбутні батьки не можуть чи не хочуть знов-таки у силу багатьох причин прийн­яти цей «Божий дар»?

Очевидно, не можна звалювати тут усе на Бога. Людина сві­дома повинна мати мужність сама вирішувати питання, чи по­винна і чи може вона давати життя іншій новій людині, продо­вжувати у ній себе і свій рід. І мати мудрість для того, щоб знайти на нього правильну відповідь [11,с.269].

Розмноження є однією з головних ознак усього живого. Без цієї властивості жоден біологічний вид не міг би не тільки по­ширюватися, але й існувати. Удосконалення видів пов'язане і з удосконаленням їх репродуктивних можливостей. Для багатьох нижчих видів їх репродуктивна спромож­ність взагалі є головною зброєю у боротьбі за виживання і меха­нізмом швидкого пристосування внаслідок мутацій. У тих видів, де існує поділ на статі, з'являється статевий інстинкт статевий потяг, який є одним з найсильніших серед тих, якими наділила живі істоти, у тому числі й людину, природа. Не випадково боги й богині любові, як, наприклад, у стародавніх греків Ерос, зо­бражалися у міфологіях більшості народів світу як наймогутніші: їхній дії були підвладні навіть боги-громовержці.

З біологічної точки зору, зародок людини утворюється в ста­тевих дітородних органах жінки внаслідок злиття жіночих і чоловічих яйцеклітин, яке відбувається внаслідок статевого акту і називається оплодотворенням або зачаттям. В сучасній меди­цині інколи використовується також штучне оплодоворення, яке відбувається без статевого контакту шляхом введення у діторо­дні органи жінки чоловічої сперми. Досить розповсюдженим останнім часом стало і так зване сурогатне материнство, при якому жінка виношує «чужу» дитину, яку після народження во­на має віддати її власним батькам. Можливі також випадки злиття жіночих і чоловічих яйцеклітин оплодотворення взагалі поза людським організмом, що досягається завдяки використан­ню різних медичних приладів у лабораторних умовах. Зараз уже існують сотні дітей, вирощених "у пробірці". Нарешті, останні досягнення науки у цій галузі пов'язані з можливістю тонуван­ня,тобто відтворення "копій" людини з будь-якої клітини її ор­ганізму [14,с.211].

Проте проблема утворення людського зародку має не тільки біологічний аспект. Представники прикладної галузі генетики - генної інженеріїпрацюють над тим, як змінити генетичний код яйцеклітин щоб запобігти утворенню шкідливих спадкових за­датків ознак людини, пов'язаних з різними фізичними чи пси­хічними захворюваннями або відхиленнями у нормальному роз­витку людини, і підсилити дію генів, якими обумовлюються здоров'я і нормальний розвиток людини, формування її позити­вних ознак і властивостей. Медицина розглядає проблему зачат­тя з точок зору можливостей подолання статевого безпліддя чи, навпаки, запобігання зачаття у статевому акті з допомогою ви­користання різних контрацептивів - запобіжних засобів, а та­кож з гочки зору позитивного чи негативного впливу утворення людського зародку на жіночий організм.

Має ця проблема і важливий соціальний, а точніше соціа­льно-демографічний аспект. Є країни, в яких, щоб зменшити кількість можливих зачать і тим самим уникнути швидкого збі­льшення народонаселення, вдаються навіть до стерилізації. Од­ночасно в інших країнах, щоб покращити демографічну ситуа­цію і збільшити народжуваність дітей, використовуються про­тилежні засоби - не схвалюється або обмежується використання контрацептивів, забороняється штучне переривання вагітності (аборт), створюються умови для вільного дошлюбного статевого спілкування молоді, підтримуються ранні шлюби тощо [21,с.162].

Можна виділити й інші аспекти проблеми зачаття людини. Проте найважливішим її аспектом є морально-психологічний аспект. Зачаття нової людини - це не тільки велике чудо, яке створила природа, але й надзвичайно важлива подія у житті і можливих майбутніх батьків і близьких їм людей, яка, в залежності від обставин, може так чи інакше (позитивно чи негативно) вплинути не тільки на становлення та розвиток людини, а на все її подальше життя.

У людей функції продовження роду і задоволення статевого потягу можуть і не співпадати. У зв'язку з цим вони можуть вступати у статеві зв'язки, часто­та і періодичність яких не мають якогось зовнішнього, природ­ного обмеження, у будь-який час пору року і не тільки з метою зачаття дитини, але й з єдиною метою задоволення своєї сексуальної потреби і отримання статевої насолоди. В останньому ви­падку зачаття сприймається як щось небажане або навіть загрозливе. Саме у цих ситуаціях найчастіше і розкриваються різні морально-психологічні аспекти згаданої проблеми.

Одна справа, коли партнери, які вступають у статевий контакт, є членами однієї сім'ї законними чоловіком і жінкою, кохають один одного або, принаймні, відчувають один до одно­го почуття симпатії і обоє а в окремих випадках хоча б хтось один з них хочуть зачати дитину. У цьому випадку акт зачаття сприймається ними як велика радість, оскільки він відкриває їм шлях до продовження себе і свого роду у майбутній дитині, прилучення до щастя, святості й приємних обов'язків материнс­тва й батьківства тощо, хоча інколи вони можуть керуватися й більш прагматичними мотивами (наприклад, можливістю отри­мання додаткових пільг або коштів на дитину). Таке зачаття є, як правило, запорукою любові і дбайливого ставлення до майбу­тньої дитини, тому воно і з моральної, і з суспільно-правової точок зору розцінюється як беззаперечно позитивне явище. Правда, і в даному випадку можуть виникати різні ускладнення (наприклад, наявність спадкової хвороби у когось з батьків, яка може передатися й дитині; незареєстрованість шлюбних відно­син; загроза здоров'ю жінки внаслідок її вагітності, статеве за­хворювання або безплідність одного з партнерів та інші), подо­лання яких вимагає людської порядності, великої моральної від­повідальності, громадянської мужності, а інколи - і значних ма­теріальних витрат, на які не всі люди бувають спроможні [44,с.75].

Зовсім інша справа, коли зачаття дитини є неочікуваним або небажаним і відбувається внаслідок легковажності або безвідпо­відальності партнерів, не кажучи вже про випадки зґвалтування. Такс зачаття супроводжується, як правило, почуттями провини, горя, розпачу, каяття. Насамперед жінка, що завагітніла, опиня­ється перед дужє непростим моральним вибором: чи зберігати і народжувати зачату таким чином дитину, чи позбавитися її шляхом штучного переривання вагітності аборту, яке може призвести до втрати нею здоров'я і навіть безпліддя? Але у цій ситуації неодмінно виникають й інші дуже складні й болючі за­питання. Чи вистачить у вагітної жінки сил і терпіння виносити і народити здоровою небажану дитину? Чи зможе вона її полюбити і забезпечити їй належний догляд після її народження, чи, можливо їй доведеться залишити її у пологовому будинку, як це, на жаль, трапляється зараз не так вже й рідко? Чи буде спро­можною вона без сторонньої матеріальної допомоги утримувати цю дитину, виростити й виховати її. І таких питань можна назвати ще багато. І всі вони свідчать про те, що проблема зачаття людини є надзвичайно важливою. Тому кожна свідома людина повинна дуже відповідально ставитися до проблеми зачаття і перш ніж відважитися на цей крок глибоко замислитися над тим, чи спроможна вона і чи має моральне право започатковувати життя іншої людини, своєї дитини.

Отже, турбуватися про здоров'я й повноцінний розвиток майбутньої дитини потрібно ще задовго до її зачаття. Вже за рік та особливо за три місяці до цього, не­припустимі паління, вживання алкоголю та шкідлива робота як майбутньої матері, так і батька, бо це може негативно вплинути на розвиток дитини. Тому в розвинених країнах, де існують служби планування сім'ї, на цей період для сімейних пар вста­новлюється своєрідний карантин.

Понад те, така наука, як перинатологія, сьогодні доводить, що кожна клітина, включаючи яйцеклітину та сперматозоїд, мас свою генетичну пам'ять, або програму. Порушення цієї програ­ми робить клітину безплідною або ж призводить до шкідливих відхилень у розвитку організму. Таке порушення генетичної пам'яті клітин найчастіше трапляється внаслідок складних за­хворювань дітей майбутніх батьків на першому році їхнього життя або ж унаслідок шкідливих звичок і хвороб у п'ятнадцяти - вісімнадцятирічному віці.