Розділ 8

ЕМОЦІИНО-ВОЛЬОВА СФЕРА
ОСОБИСТОСТІ -----------------

Цей розділ присвячений ознайомленню з природою больової дії і значенням волі в організації і регуляції діяльності людини, а також з класифікацією і видами емоцій, зв'язком емоцій і потреб людини, розвитком її емоційно-особистісної сфери.

8.1. Поняття про волю

Ще Аристотель увів поняття волі в систему категорій науки про душу для того, щоб пояснити, яким чином пове­дінка людини реалізується у відповідності зі знанням, яке саме по собі позбавлене спонукальної сили. Воля, за Арис-тотелем, є чинником разом з прагненням, здатним зміню­вати хід поведінки: ініціювати її, зупиняти, змінювати на­прямок і темп.

Одна з істотних ознак вольового акту полягає в тому, що він завжди пов'язаний з докладанням зусиль, прийнят­тям рішень та їх реалізацією. Воля припускає боротьбу мотивів. За цією істотною ознакою вольову дію завжди можна виокремити серед інших. Вольове рішення зазви­чай приймається в умовах конкуруючих, різноспрямова-них потягів, жодне з яких не в змозі остаточно перемогти без прийняття вольового рішення.

Воля припускає самообмеження, стримування деяких до­сить сильних потягів, свідоме підпорядкування їх іншим, більш значущим і важливим цілям, уміння вгамовувати бажання й імпульси, які безпосередньо виникають в даній ситуації. На вищих рівнях свого прояву воля припускає спирання на ду­ховні цілі і моральні цінності, переконання та ідеали.

Ще одна ознака вольового характеру дій або діяль­ності, регульованих волею, - це наявність продуманого

плану їх виконання. Дію, що не має плану або не викону­вана за заздалегідь накресленим планом, не можна вважа­ти вольовою.

Нерідко зусилля волі спрямовуються людиною не стільки на те, щоб перемогти й опанувати обставини, скільки на те, щоб подолати саму себе. Це особливо характерно для людей імпульсивного типу, неврівноважених і емоційно збудливих, коли їм доводиться діяти всупереч природним або характерологічним даним.

Жодна більш-менш складна життєва проблема людини не вирішується без участі волі. Ніхто на Землі ніколи не досяг видатних успіхів, не маючи сили волі. Людина, в першу чергу, тим і відрізняється від інших живих істот, що в неї, крім свідомості й інтелекту, ще є воля, без якої здібності залишалися б порожнім звуком.

Як же з урахуванням сказаного розуміється воля в сучасних психологічних дослідженнях? В.І. Селиванов виз­начає волю як свідоме регулювання людиною своєї поведінки, виражене в умінні бачити і переборювати внутрішні та зовнішні перешкоди на шляху цілеспрямо­ваних вчинків і дій. У ті моменти діяльності, коли суб'єкт стинається з необхідністю «переборювати» себе (емпірич­ний рівень виділення перешкоди, пов'язаної із суб'єктом діяльності), його свідомість на час ніби відривається від об'єкта, предмета діяльності або партнера і переключається в площину суб'єктивних відносин. При цьому здійснюєть­ся свідома рефлексія на різних рівнях:

I рівень - усвідомлення суб'єктом своїх способів дій,
свого стану, режиму і напрямку активності; розуміння сту­
пеня відповідності функціональної організації психіки не­
обхідній формі діяльності;

IIрівень - активна зміна функціонування психіки, вибір
необхідного способу її перетворення.

Вольова регуляція діяльності є свідомими, опосеред­кованими цілями і мотивами предметної діяльності щодо створення стану оптимальної мобілізованості, потрібного режиму активності, концентрації цієї активності в необх­ідному напрямку.

Вольові дії бувають прості і складні. До простих вольо­вих дій належать ті, при яких людина без коливань йде до накресленої мети, їй ясно, чого і яким шляхом вона буде домагатися, тобто спонукання до дії переходить у саму дію майже автоматично.

Для складної вольової дії характерні такі етапи: 1) ус­відомлення мети і прагнення досягти її; 2) усвідомлення ряду можливостей досягнення мети; 3) поява мотивів, що стверджують або заперечують ці можливості; 4) боротьба мотивів і вибір; 5) прийняття однієї з можливостей як рішен­ня; 6) здійснення прийнятого рішення; 7) подолання зовнішніх перешкод, об'єктивних труднощів у самій справі, усіляких перешкод доти, поки прийняте рішення і постав­лена мета не будуть досягнуті, реалізовані.

Воля потрібна при виборі мети, ухваленні рішення, при здійсненні дії, подоланні перешкод. Подолання перешкод вимагає вольового зусилля - особливого стану нервово-пси­хічного напруження, що мобілізує фізичні, інтелектуальні і моральні сили людини. Воля проявляється як упевненість людини у своїх силах, як рішучість зробити той вчинок, котрий сама людина вважає за доцільний і необхідний у конкретній ситуації.

Необхідність сильної волі зростає при наявності: 1) важких ситуацій «складного світу» і 2) складного, супе­речливого внутрішнього світу в самій людині.

Виконуючи різноманітні види діяльності, долаючи при цьому зовнішні і внутрішні перешкоди, людина виробляє в собі вольові якості: цілеспрямованість, рішучість, са­мостійність, ініціативність, наполегливість, витримку, дис­циплінованість, мужність. Але воля і вольові якості можуть у людини не сформуватися, якщо умови життя і виховання в дитинстві були несприятливі: 1) дитина розпещена, усі її бажання беззаперечно здійснювалися (легкий світ - воля не потрібна) або 2) дитина пригнічена жорсткою волею і вказів­ками дорослих, не здатна сама приймати рішення.

Батьки, які прагнуть виховати волю в дитини, по­винні додержуватися таких правил: 1) не робити за дити-

ну те, чого вона повинна навчитися, а лише забезпечити умови для успіху її діяльності; 2) активізувати самостійну діяльність дитини, викликати в неї почуття радості від досягнутого, підвищувати віру дитини в її здатність пере­борювати труднощі; 3) навіть маленькій дитині корисно пояснювати, в чому полягає доцільність тих вимог, на­казів, рішень, котрі дорослі виставляють дитині, і посту­пово вчити дитину самостійно приймати розумні рішен­ня. Нічого не вирішуйте за дитину шкільного віку, а лише підводьте її до раціональних рішень і домагайтеся від неї непохитного здійснення прийнятих рішень.

Вольові дії, як і вся психічна діяльність, пов'язані з функціонуванням мозку. Важливу роль при здійсненні во­льових дій виконують лобові частки мозку, в яких, як по­казали дослідження, відбувається звіряння досягнутого ре­зультату з попередньо складеною програмою мети. Ура­ження лобових долей призводить до абулії - хворобливої безвольності.

8.2. Вольова регуляція поведінки

Функцією вольової регуляції є підвищення ефектив­ності відповідної діяльності, а вольова дія постає як свідо­ма, цілеспрямована дія людини щодо подолання зовнішніх і внутрішніх перешкод за допомогою вольових зусиль. На особистісному рівні воля виявляється в таких властивос­тях, як сила волі, енергійність, наполегливість, витримка тощо. їх можна розглядати як первинні, або базові, воль­ові якості особистості. Такі якості визначають поведінку, що характеризується всіма або більшістю описаних вище властивостей.

Вольову людину вирізняють рішучість, сміливість, са­мовладання, впевненість у собі. Такі якості розвиваються звичайно в онтогенезі дещо пізніше, ніж названа вище гру­па властивостей. У житті вони виявляються в єдності з ха­рактером, тому їх можна розглядати не тільки як вольові, але й як характерологічні. Назвемо ці якості вторинни­ми. Нарешті, є ще третя група якостей, що, відбиваючи

волю людини, пов язані водночас з її морально-ціннісни­ми орієнтирами. Це - відповідальність, дисциплінованість, принциповість, обов'язковість.

Вольова дія, необхідність у ній виникає тоді, коли на шляху здійснення мотивованої діяльності з'явилася пере­шкода. Вольовий акт пов'язаний з її подоланням. Поперед­ньо, проте, необхідно усвідомити, обдумати суть виниклої проблеми.

Включення волі до складу діяльності починається з постановки перед собою запитання: «Що трапилося?». Вже самий характер даного запитання свідчить про те, що воля тісним чином пов'язана з усвідомленням дії, ходу діяль­ності й ситуації. Первинний акт включення волі в дію фак­тично полягає в довільному залученні свідомості в процес здійснення діяльності.

Вольова регуляція необхідна для того, щоб протягом тривалого часу утримувати в полі свідомості об'єкт, над яким міркує людина, підтримувати сконцентровану на ньо­му увагу. Воля бере участь в регуляції практично всіх ос­новних психічних функцій: відчуттів, сприйняття, уяви, пам'яті, мислення і мови. Розвиток зазначених пізнаваль­них процесів від нижчих до вищого означає набуття люди­ною вольового контролю над ними.

Вольова дія завжди пов'язана з усвідомленням мети діяль­ності, її значущості, з підпорядкуванням виконуваних дій меті. Іноді виникає необхідність надати якійсь меті особливого змісту, і в цьому випадку участь волі в регуляції діяльності зводиться до того, щоб відшукати відповідний сенс, підвище­ну цінність даної діяльності. В іншому випадку буває необхі­дно знайти додаткові стимули для виконання, доведення до кінця вже початої діяльності, і тоді вольова смислотвірна функція пов'язується а процесом виконання діяльності. У третьому випадку метою може стати навчання чогось, і вольо­вого характеру набувають дії, пов'язані з навчанням.

Енергія і джерело вольових дій завжди так чи інакше пов'язані з актуальними потребами людини. Спираючись на них, людина надає свідомого змісту довільним вчин-

кам. У цьому плані вольові дії не менш детерміновані, ніж будь-які інші, тільки вони пов'язані зі свідомістю, напруженою роботою мислення і подоланням труднощів.

Вольова регуляція може включитися в діяльність на будь-якому етапі її здійснення: ініціації діяльності, вибору засобів і способів її виконання, слідування накресленому плану або відхилення від нього, контролю виконання. Особ­ливість включення вольової регуляції в початковий момент здійснення діяльності полягає в тому, що людина, свідомо відмовляючись від одних потягів, мотивів і цілей, віддає перевагу іншим і реалізує їх всупереч моментним, безпосе­реднім спонукуванням. Воля у виборі дії виявляється в тому, що, свідомо відмовившись від звичного способу вирішення •завдання, індивід обирає інший, іноді більш важкий, і на­магається не відступати від нього. Нарешті, вольова регу­ляція контролю виконання дії полягає в тому, що людина свідомо змушує себе старанно перевіряти виконання дій тоді, коли сил і бажання робити це вже майже не залиши­лося. Особливі труднощі в плані вольової регуляції стано­вить для людини така діяльність, де проблеми вольового контролю виникають на всьому шляху здійснення діяль­ності, із самого початку і до кінця.

Типовим випадком включення волі в керування діяль­ністю є ситуація, пов'язана з боротьбою важкопоєднуваних мотивів, кожний з яких вимагає в той самий момент часу виконання різноманітних дій. Тоді свідомість і мислення людини, включаючись у вольову регуляцію поведінки, шукають додаткових стимулів для того, щоб зробити один з потягів більш сильним, додати йому в обстановці, що скла­лася, більшого змісту. Психологічно це означає активний пошук зв'язків мети і здійснюваної діяльності з вищими духовними цінностями людини, свідоме надання їм наба­гато більшого значення, ніж вони мали спочатку.

8.3. Розвиток волі в людини

Розвиток вольової регуляції поведінки в людини здійснюється в декількох напрямках. З одного боку - це

перетворення мимовільних психічних процесів у довільні, з іншого боку - знаходження людиною контролю над своєю поведінкою, з третього - вироблення вольових яко­стей особистості. Всі ці процеси онтогенетично починаються з того моменту життя, коли дитина опановує мову і на­вчається користуватися нею як ефективним засобом пси­хічної і поведінкової саморегуляції.

У середині кожного з цих напрямків розвитку волі в міру її зміцнення відбуваються специфічні перетворення, що по­ступово піднімають процес і механізми вольової регуляції на більш високі рівні. Наприклад, усередині пізнавальних процесів воля спочатку виступає у формі зовнішньомовноі регуляції і тільки потім - у плані внутрішньомовного про­цесу. У поведінковому аспекті вольове керування спочатку стосується довільних рухів окремих частин тіла, а згодом -планування і керування складними комплексами рухів, включаючи гальмування одних і активізацію інших комп­лексів м'язів. В царині формування вольових якостей осо­бистості розвиток волі можна уявити як рух від первинних до повторних і далі - до третинних вольових якостей.

Ще один напрямок у розвитку волі виявляється в тому, що людина свідомо ставить перед собою усе більш важкі завдання і переслідує усе більш віддалені цілі, що потребу­ють докладання значних вольових зусиль протягом досить тривалого часу. Наприклад, школяр ще в підлітковому віці може поставити перед собою завдання розвинути в себе такі здібності, до формування яких у нього немає виражених природних задатків. Одночасно він може поставити перед собою мету зайнятися в майбутньому складним і престиж­ним видом діяльності, для успішного виконання котрого необхідні такого роду здібності. Є чимало життєвих при­кладів того, як люди, які стали відомими вченими, худож­никами, письменниками, домагалися поставлених цілей, не маючи гарних задатків, в основному за рахунок підви­щеної працездатності і волі.

Розвиток волі в дітей тісним чином співвідноситься зі збагаченням їхньої мотиваційної і моральної сфери. Вклю-

чення в регуляцію діяльності більш високих мотивів і цінностей, підвищення їхнього статусу в загальній ієрархії стимулів, що керують діяльністю, здатність виділяти й оцінювати моральну сторону зроблених вчинків - усе це важливі моменти виховання волі в дітей. Мотивація вчин­ку, в який включається вольова регуляція, стає свідомою, а сам вчинок - довільним. Така дія завжди відбувається на базі довільно побудованої ієрархії мотивів, де верхній щабель займає високоморальне спонукання, що дає мо­ральне задоволення людині у випадку успіху діяльності. Гарним прикладом такої діяльності може служити над­нормативна робота, пов'язана з вищими моральними цінностями, здійснювана на добровільній основі і спря­мована на користь людям.

Удосконалення вольової регуляції поведінки в дітей пов'язане з їх загальним інтелектуальним розвитком, по­явою мотиваційної та особистісної рефлексії. Тому вихову­вати волю в дитини у відриві від її загального психологіч­ного розвитку практично неможливо. У противному разі замість волі і наполегливості як безсумнівно позитивних і цінних особистісних якостей можуть виникнути і закріпи­тися їх антиподи - упертість і ригідність.

8.4. Види і роль емоцій у житті людини

Емоції- особливий клас суб'єктивних психологічних станів, що відбивають у формі безпосередніх переживань, відчуттів приємного або неприємного, ставлення людини до світу і людей, процес і результати її практичної діяль­ності. До класу емоцій належать настрої, почуття, афекти, пристрасті, стреси. Це так звані «чисті» емоції. Вони вклю­чені у всі психічні процеси і стани людини. Будь-які про­яви її активності супроводжуються емоційними переживан­нями.

Емоції і почуття - особистісні утворення. Вони харак­теризують людину соціально-психологічно. Підкреслюючи власне особистісне значення емоційних процесів, В.К. Вілю-нас пише: «Емоційна подія може викликати формування

нових емоційних ставлень до різноманітних обставин... Предметом любові-ненависті стає усе, що пізнається суб'єктом як причина задоволення-невдоволення».

Пізнаючи дійсність, людина так чи інакше ставиться до предметів, явищ, подій, до інших людей, до своєї особистості. Радість, сум, захоплення, обурення, гнів, страх тощо - це різноманітні види суб'єктивного ставлення людини до дійсності. У психології емоціями називають процеси, що відбивають особисту значущість і оцінку зовнішніх і внутрішніх ситуацій для життєдіяльності людини у формі переживань. Емоції, почуття служать для відображення суб'єктивного ставлення людини до самої себе і до навко­лишнього світу. Найбільш потужна емоційна реакція -афект - сильне, бурхливе і відносно короткочасне емоцій­не переживання, що цілком захоплює психіку людини і визначає єдину реакцію на ситуацію в цілому (часом ця реакція і діючі подразники, усвідомлюються недостатньо, і це одна з причин практичної некерованості таким ста­ном).

Афекти - це особливо виражені емоційні стани, суп­роводжувані видимими змінами в поведінці людини, яка їх відчуває. Афект не передує поведінці, а ніби зміщений на її кінець. Це реакція, що виникає в результаті вже зроб­леної дії або вчинку і виражає собою її суб'єктивне емоцій­не забарвлення з погляду того, якою мірою в результаті вчинення такої дії вдалося досягти поставленої мети, задо­вольнити стимульовану потребу.

Афекти, як правило, перешкоджають нормальній орга­нізації поведінці, її розумності. Вони здатні лишати сильні та стійкі сліди в довгостроковій пам'яті. На відміну від афектів, робота емоцій і почуттів пов'язана переважно з короткочасною й оперативною пам'яттю. Емоційна напру­женість, що накопичується в результаті виникнення афек-тогенних ситуацій, може підсумовуватися рано або пізно, якщо їй вчасно не дати виходу, призвести до сильної і бур­хливої емоційної розрядки, що, знімаючи напруження, часто спричиняє відчуття втоми, пригніченості, депресії.

Одним з найбільш поширених у наші дні видів афек­ту є стрес. Він являє собою стан надмірно сильного і три­валого психологічного напруження, що виникає в люди­ни, коли її нервова система одержує емоційне переванта­ження. Стрес дезорганізує діяльність людини, порушує нормальний хід її поведінки. Стреси, особливо якщо вони часті і тривалі, негативно впливають не тільки на психо­логічний стан, але й на фізичне здоров'я людини. Вони являють собою головні «чинники ризику» при виникненні і загостренні, наприклад, серцево-судинних захворювань і захворювань шлунково-кишкового тракту.

Пристрасть - ще один вид складних, якісно своєрід­них і таких емоційних станів, що зустрічаються тільки в людини. Вона являє собою сплав емоцій, мотивів і почуттів, сконцентрованих навколо певного виду діяльності або пред­мета. Об'єктом пристрасті може стати людина. С.Л. Рубін-штейн писав, що «пристрасть завжди виражається в зосе­редженості, зібраності помислів і сил, їхній спрямованості на єдину мету... Пристрасть означає порив, захоплення, орієнтацію всіх устремлінь і сил особистості в єдиному на­прямку, зосередження їх на єдиній меті».

Власне емоції, на відміну від афектів, - більш три­валі стани. Вони - реакція не тільки на події, що відбули­ся, але і на ймовірні або допоміжні. Якщо афекти виника­ють до кінця дії і відображають підсумкову оцінку ситу­ації, то емоції зміщаються до початку дії і передбачають результат. Вони носять визначальний характер, відбива­ючи події у формі узагальненої суб'єктивної оцінки осо­бистістю певної ситуації, пов'язаної із задоволенням по­треб людини.

Емоції звичайно йдуть за актуалізацією мотиву, пере­дуючи раціональній оцінці адекватності мотиву діяльності суб'єкта. Вони є безпосереднім відбитком, переживанням сформованих відносин, а не їхньою рефлексією. Емоції здатні передбачати ситуації і події, які реально ще не на­стали і виникають у зв'язку з уявленнями про пережиті раніше або можливі ситуації.

із* 195

Почуття - ще більш, ніж емоції, стійкі психічні ста­ни, які мають чітко виражений предметний характер: вони виражають стійке ставлення до якихось об'єктів (реальних або уявних). Людина не може переживати почуття взагалі, безвідносне, а тільки до кого або чого-небудь. Наприклад, людина не в змозі відчувати почуття любові, якщо в неї немає об'єкта уподобання. Залежно від спрямованості по­чуття поділяються: на моральні (переживання людиною її ставлення до інших людей), інтелектуальні (почуття, по­в'язані з пізнавальною діяльністю), естетичні (почуття кра­соти при сприйнятті мистецтва, явищ природи), практичні (почуття, пов'язані з діяльністю людини).

Почуття носять предметний характер, пов'язуються з уявленням або ідеєю щодо деякого об'єкта. Інша особливість почуттів полягає в тому, що вони удосконалюються і, роз­виваючись, утворюють ряд рівнів, починаючи від безпосе­редніх почуттів і закінчуючи вищими почуттями, які на­лежать до духовних цінностей та ідеалів.

Почуття носять історичний характер. Вони різноманітні в різних народів і мо­жуть по-різному ви­ражатися в різні істо­ричні епохи в людей, які належать до тих самих націй і куль­тур.

В індивідуаль­ному розвитку людини почуття відіграють важливу соціа­лізуючу роль. Вони виступають як значущий чинник у формуванні особистості, особливо її мотиваційної сфери. На базі позитивних емоційних переживань типу почуттів з'являються і закріплюються потреби й інтереси людини.

Почуття - продукт культурно-історичного розвитку людини. Вони пов'язані з певними предметами, видами діяльності і оточуючими людьми.

Почуття виконують у житті і діяльності людини, у її спілкуванні з навколишнім світом мотивуючу роль. Лю­дина намагається діяти так, щоб підкріпити і підсилити свої позитивні почуття. Вони в неї завжди пов'язані з ро­ботою свідомості, можуть довільно регулюватися.

Настрій - найтриваліший емоційний стан, що забарв­лює всю поведінку людини.

Емоційні стани, що виникли в процесі діяльності, мо­жуть підвищувати або знижувати життєдіяльність людини. Перші називаються стенічними, другі - астенічними. Ви­никнення і прояв емоцій, почуттів пов'язані зі складною комплексною роботою кори, підкірки мозку і вегетативної нервової системи, що регулює роботу внутрішніх органів. Так визначається тісний зв'язок емоцій і почуттів з діяль­ністю серця, дихання, із змінами в діяльності скелетних м'язів (пантоміміка) і лицьових м'язів (міміка). Спеціальні експерименти виявили в глибині мозку, у лімбічній системі, існування центрів позитивних і негативних емоцій, що одер­жали назву центрів «насолоди» і «страждання».

Розгляд емоцій з біологічної точки зору (П.К. Анохін) дозволяє визнати, що емоції закріпилися в еволюції як механізм, що утримує життєві процеси в оптимальних ме­жах і попереджує руйнівний характер нестачі або надлиш­ку будь-яких чинників даного організму. Позитивні емоції виникають, коли реальний результат здійсненого поведін-кового акту збігається з очікуваним корисним результатом або перевищує його, і навпаки, брак реального результату, розбіжність з очікуваним призводить до негативних емоцій.

Слідом за теоріями, що пояснюють взаємозв'язок емо­ційних та органічних процесів, з'явилися теорії, які опи­сують вплив емоцій на психіку і поведінку людини. Емоції, як виявилося, регулюють діяльність, справляючи цілком визначений на неї вплив залежно від характеру й інтенсив­ності емоційного переживання. Д.О. Хеббу вдалося експе­риментальним шляхом одержати криву, що виражає за­лежність між рівнем емоційного збудження людини й ус­пішністю її практичної діяльності (рис. 18).

Слабке Середнє Велике

СИЛА ЕМОЦІЙНОГО ЗБУДЖЕННЯ

Рис. 18. Залежність успішності діяльності людини від сили її емоційного збудження (за Д.О. Хеббом)

Подана на цьому графіку крива показує, що між емоц­ійним збудженням і ефективністю діяльності людини існує криволінійна, «дзвіноподібна» залежність.

Для досягнення найвищого результату діяльності не­бажані як занадто слабкі, так і дуже сильні емоційні збуд­ження. Для кожної людини (в цілому для усіх людей) є оптимум емоційної збуджуваності, що забезпечує макси­мум ефективності в роботі. Оптимальний рівень емоційно­го збудження, у свою чергу, залежить від багатьох чин­ників: від особливостей виконуваної діяльності, від умов, в яких вона протікає, від індивідуальності включеної в неї людини та багато від чого іншого. Занадто слабка емо-

ційна збудженість не забезпечує належної мотивації діяль­ності, а занадто сильна руйнує її, дезорганізує і робить практично некерованою.

В динаміці емоційних процесів і станів не меншу роль, ніж органічні і фізичні впливи, відіграють когнітивно-пси-хологічні чинники (когнітивні означає ті, що стосуються знань). У зв'язку з цим було запропоновано нові концепції, що пояснюють емоції в людини динамічними особливостя­ми когнітивних процесів.

Однією з перших подібних теорій стала теорія когні­тивного дисонансу Л. Фестингера. Згідно з нею позитивне емоційне переживання виникає в людини тоді, коли її очі­кування підтверджуються, а когнітивні уявлення втілю­ються в життя, тобто коли реальні результати діяльності відповідають накресленим, узгоджуються з ними. Негативні емоції виникають і посилюються в тих випадках, коли між очікуваними і дійсними результатами діяльності є розбіжність, невідповідність або дисонанс. Суб'єктивно стан когнітивного дисонансу звичайно переживається людиною як дискомфорт, і вона намагається якомога швидше його позбутися. Вихід зі стану когнітивного дисонансу може бути двояким: або змінити когнітивні очікування і плани таким чином, щоб вони відповідали реально отриманому резуль­тату, або спробувати одержати новий результат, який би узгоджувався зі старими очікуваннями.

Емоція може розглядатися як узагальнена оцінка си­туації. Так, емоція страху розвивається за браком відомос­тей, необхідних для захисту, як очікування і передбачення невдачі при вчиненні дії, яка повинна бути виконана в да­них умовах. Дуже часто страх, що виникає в ситуаціях несподіваних і невідомих, досягає такої сили, що людина гине. Розуміння того, що страх може бути наслідком браку інформації, дозволяє його перебороти. Реакцію подиву мож­на розглядати як своєрідну форму страху, що пропорційна різниці між передбачуваною і фактично отриманою до­зою інформації. При подиві увага зосереджується на при­чинах незвичного, а при страху - на передбаченні загро-

зи. Розуміння спорідненості подиву і страху дозволяє пе­ребороти страх, якщо перенести акцент з результатів події на аналіз її причин.

Іноді пережитий сильний страх в якійсь ситуації зак­ріплюється, стає хронічним, нав'язливим - фобією на пев­не коло ситуацій або об'єктів. Для усунення фобій роз­роблено спеціальні психологічні прийоми (у рамках ней-ро-лінгвістичного програмування). Емоційно забарвлене ставлення до справи сприяє її результативності, але при занадто сильній зацікавленості в результатах людина відчу­ває хвилювання, тривогу, зайве збудження, неприємні ве­гетативні реакції. Для досягнення оптимального ефекту і для уникнення несприятливих наслідків перезбудження бажано зняти емоційну напруженість на основі концент­рації уваги не на значущості результату, а на аналізі при­чин, технічних деталях завдання і тактичних заходах.

Для створення оптимального емоційного стану не­обхідні:

1) правильна оцінка значущості події;

2) достатня поінформованість (різнопланова) з даного
питання, події;

3) заздалегідь підготовлені відступні запасні стратегії.
Це знижує зайве збудження, зменшує страх одержати не­
сприятливе рішення, створює оптимальний фон для вирі­
шення проблеми.

8.5. Фізіологія стресу

Що ви робите, щоб позбутися тривалих негативних емоцій після сварки, конфлікту, неприємної події, фруст­рації? На основі відповідей на ці запитання дослідники вия­вили такі способи відновлення емоційної рівноваги в поряд­ку убування частоти пригадування: 1) заняття улюбленою справою (хобі), відволікання за допомогою читання, прослу-ховування музики, відвідування кіно, театру; 2) спілкуван­ня з близькою людиною, із своїми дітьми; 3) прийом зас­покійливих і снодійних ліків, алкоголю; 4) активне пере­ключення (фізична робота, фізкультура, прогулянка

пішки, подорож, робота в саду, на дачі); 5) фізіологічне переключення («сокушать улюблених ласощів», статева близькість тощо); 6) заспокоєння силою логіки, переклю­чення на спогади, приємні думки: 7) агресивні дії (зрив злості на будь-кому), розрядка сльозами; 8) аутотренінг: 9) дихальні вправи. Ці дослідження дозволили зробити декілька невтішних висновків: 1) занадто часто для зас­покоєння люди вдаються до прийому медикаментів, ал­коголю; 2) один з найпотужніших способів саморегуляції - аутотренінг - використовується рідко: 3) арсенал спо­собів заспокоєння окремо узятої людини дуже обмеже­ний, і застосовуються вони зазвичай необдумано, і тому безуспішно.

Які ж механізми дії, переваги і недоліки різноманіт­них методів емоційної розрядки? Щоб розібратися в цьо­му, необхідно мати уявлення про фізіологію стресу.

Можна виділити три фізіологічних механізми стресу.

По-перше, у корі головного мозку формується інтенсив­не стійке вогнище збудження, так звана домінанта, що підко-рює всю діяльність організму, усі вчинки і помисли люди­ни. Виходить, для заспокоєння треба ліквідувати, розряди­ти цю домінанту або ж створити нову, конкуруючу. Всі відтяжні прийоми (читання захоплюючого роману, перегляд кінофільму - переключення на заняття улюбленою спра­вою) фактично спрямовані на формування конкуруючої до­мінанти. Чим захопливіша справа, на яку намагається пе­реключитися засмучена людина, тим легше їй створити кон­куруючу домінанту. Тому кожному з нас не заважатиме мати якесь хобі, що відкриває шлях позитивним емоціям.

По-друге, слідом за появою домінанти розвивається особлива цінна реакція - збуджується одна з глибинних структур мозку - гіпоталамус, що змушує сусідню залозу -гіпофіз - виділяти у кров велику порцію адренокортикот-ропного гормону (АКТГ). Під впливом АКТГ надниркові залози виділяють адреналін та інші фізіологічно активні речовини (гормони стресу), що викликають багатосторонній ефект: серце починає скорочуватися частіше і сильніше

(пригадаємо, як воно «вискакує» з грудей при страху, хвилюванні, гніві), кров'яний тиск підвищується (може розболітися голова, виникнути серцевий приступ), часті­шає дихання. У цій фазі підготовляються умови для інтен­сивного м'язового навантаження. Але сучасна людина, на відміну від первісної, слідом за стресом звичайно не пус­кає в хід м'язову енергію, що зібралася, тому в неї в крові ще довго циркулюють біологічно активні речовини, що не дають заспокоїтися ні нервовій системі, ні внутрішнім орга­нам. Необхідно нейтралізувати гормони стресу, і кращий помічник тут - фізкультура, інтенсивне м'язове наван­таження.

По-третє, через те що стресова ситуація зберігає свою актуальність (адже конфлікт не розв'язався благополуч­но і якась потреба так і залишилася не-задоволеною, інак­ше не було б нега­тивних емоцій), до кори головного моз­ку знову і знову над­ходять імпульси, що підтримують ак­тивність домінанти, а в кров продовжу­ють виділятися гормони стресу. Отже, треба знизити для себе значущість цього незадоволеного бажання або ж відшукати шлях для його реалізації.

Деякі люди, зазнавши емоційного стресу, намагають­ся вирішити свої проблеми за допомогою заспокійливих засобів або алкоголю. Медикаментозні засоби знижують активність вогнища збудження в корі головного мозку, гальмують діяльність гіпоталамуса, зменшують викид у кров фізіологічно активних речовин, перешкоджають їх впливу на серцево-судинну систему, але при систематич­ному вживанні деяких з них виникає хвороблива при­страсть, наркоманія. Найбільш безпечні в цьому плані

настої валеріани та інших заспокійливих лікарських трав. Що стосується алкоголю, то його заспокійлива дія супро­воджується цілим рядом негативних наслідків (негативна дія на функціонування мозку, нервової системи, серцево-судинної системи, печінки, статевої і дітородної функцій). Хвороблива пристрасть (алкоголізм) приносить людині більше шкоди, ніж заспокоєння.

Звичайно, найсильнішим заспокійливим чинником є час. Він заглушує всі образи. З роками гояться навіть, зда­валося б, смертельні душевні рани. Проте головне - допо­могти собі в початковому періоді психотравми. І тут по­трібно «прискорити біг часу» - позбутися в міцному сні хоча б на декілька годин від болісних думок, переключити­ся на улюблену справу, книгу, музику, логічно переосмис­лити ситуацію, вдатися до інтенсивного м'язового наванта­ження. При фізичному навантаженні наче «згоряють», ней­тралізуються фізіологічно активні речовини стресу, і в та­кий спосіб «удар» по судинах і внутрішніх органах відво­диться на зовні; у цьому плані з фізичним навантаженням, мабуть, ніщо не зрівняється. Але навантаження повинне бути посильним, і бажано, щоб воно супроводжувалося по­зитивними емоціями: у цьому сенсі найліпші спортивні ігри (теніс, волейбол, плавання, біг), прогулянки пішки, робота в саду.

Одним з найпотужніших засобів відновлення емоцій­ної рівноваги є аутотренінг - особлива методика самонаві­ювання на фоні максимального м'язового розслаблення. Зап­ропонував термін і детально розробив методику аутотрені­нгу (АТ) німецький професор-психіатр Шульц (1884-1970). АТ допомагає швидко зняти зайву нервово-м'язову напру­женість, хвилювання, прояв неврозів і вегетативно-судин­ної дистонії, головний біль, млявість, дратівливість, не­приємні відчуття, дозволяє керувати настроєм, мобілізува­ти всі душевні і фізичні сили на досягнення поставленої мети, допомагає заснути у будь-який час доби для корот­кочасного ефективного відпочинку, зменшити потребу в нічному сні.

8.6. Емоції та особистість

Емоції, якими б різними вони не здавалися, невіддільні від особистості. Те, що радує людину, що її цікавить, зневірює, хвилює, що здається кумедним, найб­ільше характеризує її суть, характер, індивідуальність.

С.Л. Рубінштейн вважав, що в емоційних проявах осо­бистості можна виділити три сфери: її органічне життя, інтереси матеріального порядку та її духовні, моральні по­треби. Він позначив їх відповідно як органічну (афектив­но-емоційну) чутливість, предметні почуття й узагальнені світоглядні почуття. До афективно-емоційної чутливості належать, на його думку, елементарні задоволення і невдо­волення, переважно пов'язані із задоволенням органічних потреб. Предметні почуття пов'язані з володінням певни­ми предметами і заняттями окремими видами діяльності. Ці почуття відповідно до предметів підрозділяються на ма­теріальні, інтелектуальні і естетичні. Вони виявляються в захваті одними предметами, людьми і видами діяльності й у відразі до інших. Світоглядні почуття пов'язані з морал­лю і ставленням людини до світу, людей, соціальних подій, моральними категоріями і цінностями. Емоції людини на­самперед пов'язані з її потребами. Вони відбивають стан, процес і результат задоволення потреби. Цю думку неодно­разово підкреслювали практично усі без винятку дослідни­ки емоцій, незалежно від того, яких теорій вони додержу­валися. За емоціями, вважали вони, можна точно судити про те, що в даний момент часу хвилює людину, тобто про те, які потреби й інтереси для неї актуальні.

Люди, як особистості, в емоційному плані відрізняються один від одного за багатьма параметрами: емоційною збуд­жуваністю, тривалістю й сталістю виникаючих емоційних переживань, домінуванням позитивних (стенічних) або не­гативних (астенічних) емоцій. Але найбільше емоційна сфера розвинутих особистостей розрізнюється за силою і глибиною почуттів, а також за їхнім змістом і предмет­ною спрямованістю.

Емоція, виражена в почутті, бажанні, потягу або при­страсті, безсумнівно містить у собі спонуку до діяльності.

Другий істотний момент, пов'язаний з особистісним аспектом емоцій, полягає в тому, що сама система і дина­міка типових емоцій характеризує людину як особистість. Особливе значення для такої характеристики має опис по­чуттів, типових для людини. Почуття містять і виражають ставлення і спонукання людини, причому те й інше в гли­бокому людському почутті зазвичай злите. Вищі почуття, крім того, несуть у собі моральні засади.

Одним з таких почуттів є совість. Вона пов'язана з мо­ральною стійкістю людини, прийняттям на себе моральних зобов'язань перед іншими людьми і непохитним їх дотриму­ванням. Сумлінна людина завжди послідовна і стійка у своїй поведінці, завжди співвідносить свої вчинки і рішення з духовними цілями і цінностями, глибоко переживаючи ви­падки відхилення від них не тільки у власній поведінці, але й у діях інших людей. Такій людині зазвичай соромно за інших людей, якщо вони себе поводять непорядно.

Удосконалення вищих емоцій і почуттів означає особис-тісний розвиток їх власника. Такий розвиток може йти за декількома напрямками. По-перше, у напрямку, пов'язано­му з включенням у сферу емоційних переживань людини но­вих об'єктів, предметів, подій, людей. По-друге, по лінії підви­щення рівня свідомого, вольового контролю своїх почуттів і керування ними. По-третє, у напрямку поступового включен­ня в моральну регуляцію більш високих цінностей і норм: совісті, порядності, обов'язку, відповідальності тощо.

Семінар 8. Емоційно-вольова сфера особистості

План Варіант А

1. Значення волі в організації діяльності і спілкуванні людини.

2. Воля і рефлексія. Вольова регуляція поведінки як
її переосмислення.

3. Основні функції емоцій.

4. Види емоційних станів.

Варіант Б

1. Методика дослідження психофізіологічного стану
особистості (О. Ольхов).

2. Методика акцентуації характеру (Шмишек).

3. Аналіз рефератів.

Теми рефератів

1. Воля і мотивація. Зв'язок вольової регуляції пове­
дінки з боротьбою мотивів, погребами та цілями людини.

2. Особливі утруднення у вольовій саморегуляції я
відчуваю в ситуаціях, коли.., тому що... Я думаю, мені
необхідно...

3. Значення емоцій у житті людини. їх види та функції.
Зв'язок емоцій з потребами.

4. Трапляється, що я стримую такі емоції, як.., тому
що,,. У результаті цього...

5. Прояв емоцій у художній творчості,

6. Вольова регуляція емоцій; причини і наслідки: «за»
і «проти».

Література

1. Аболин Л.М. Психологические механизмьі змоцио-
нальной устойчивости человека. - Казань, 1987.

М.

м

2. Божович Л.И. Избранньїе психологические трудн. -
1995.

3. Виткин Дж. Мужчина и стресе. - СПб, 1996.

4. Годфруа Ж. Что такое психология: В 2 т. - М., 1992.

5. Гинпенрейтер Ю. Введение в общую психологию, -
1996.

6. Додонов Б.И. В мире змоций. - Киев, 1987.

7. Изард К.Е. Змоции человека, - М., 1980.

8. Китаев-Смик Л.А. Психология стресса.

9. Немов Р.С. Психология. В 3 т. - 1996. - Т. 1.

	10. Тигранян Р.А. Стресе и его значение для организ-
ма.	- М., 1998.
	11. Хорни К. Невротическая	личность нашего време-
ни.	Самоанализ. - М., 1993.
	12. Чистякова М.И. Психогимнастика. - М., 1990	і
	13. Япко П. Депрессия. - М.	- СПб, 1996.
			і
			і
				і
	*
			І
			_____________

_____________________________________________ Розділ 9