Мова тварин та членороздільне мовлення

У сучасних мавп засоби спілкування, комунікації відрізня-ються не тільки своїм різноманіттям, але і вираженою спону-кальною функцією, яка спрямована на зміну поведінки членів череди. Крім того, засоби спілкування мавп мають велику ви-разність, вони подібні на емоційні засоби комунікації в людини. Однак на відміну від людини, комунікативні засоби мавп — як звуки, так і рухи тіла — позбавлені семантичної функції і тому не є знаряддям мислення.

В останні роки комунікаційні можливості мавп вивчали особливо інтенсивно, але не завжди адекватними методами. Можна, наприклад, посилатися на експерименти американского вченого Д. Премака, який намагався за допомогою системи оптичних сигналів навчити шимпанзе людській мові. За цією системою в мавпи вироблялися асоціації між окремими предметами (шматками пластику) та їжею, причому застосовувалася методика “вибору на зразок”, яку було введено в практику зоо-психологічних досліджень ще в 10-х роках XX століття Лади-

гіною-Котс: щоб одержати ласощі, мавпа мала вибрати серед різних предметів (у даному випадку — різноманітних шматків пластику) і дати експериментатору той, який перед цим пока-зували. Таким чином вироблялися реакції на категорії об'єктів і формувалися узагальнені зорові образи та уявлення подібні до тих, з якими ми вже познайомилися при розгляді поведінки хребетних і навіть бджіл, але, зрозуміло, у шимпанзе вони були складнішими. Це були уявлення на кшталт “більше" і “мен-ше”, “однакове" і "різне", зіставлення на кшталт “на", "спер-шу", "потім”, "і", на що тварини, які стоять нижче антропоїдів, є не здатні.

Ці досліди, як і аналогічні експерименти інших дослідників, ефектно показують виняткові здібності людиноподібних мавп до "символічних” дій та узагальнень, їх великі можливості до спілкування з людиною та особливо могутній розвиток їхнього інтелекту в умовах особливо інтенсивних навчальних впливів людини ("розвиваючого навчання”, за Ладигіною-Котс).

Разом з тим ці експерименти всупереч задумам авторів не доводять наявності в антропоїдів мови з такою ж структурою, як у людини, хоча б уже тому, що шимпанзе “нав’язали” подібність людської мови замість того, щоб установити з твари-нами комунікацію за допомогою її власних природних засобів спілкування. Зрозуміло, що коли враховувати придуману Пре-маком “пластикову" мову як еквівалент справжньої мавпячої мови, це неминуче призведе до артефактів. Такий шлях е без-перспективним і не може сприяти розумінню сутності мови тварини, бо такі експерименти дають лише феноменологічну картину штучної комунікативної поведінки, яка зовні нагадує оперування мовними структурами у людини. У мавп була ви-роблена лише досить складна система спілкування з людиною як доповнення до тієї безлічі систем спілкування людини з тва-риною, яку людина створювала, ще починаючи з часів одомаш-нювання диких тварин.

Отже, незважаючи на разюче уміння шимпанзе використову-вати оптичні символічні засоби при спілкуванні з людиною і, зокрема, вживати їх як сигнали своїх потреб, було б помилкою тлумачити результати подібних дослідів як доказ тотожності мови мавп і мови людини. Неправомірність таких тверджень випливае з неадекватного тлумачення результатів цих експери-

ментів, при якому зі штучно сформованої експериментатором поведінки мавп робляться висновки про закономірності природ-юл комунікаційної поведінки.

Що ж до мовних можливостей мавп, то принципову немож-ливість навчання мавп членороздільної мови було неодноразово доведено, так само як було показано неспроможність лінгвіс-тичних висновків Премака та інших авторів. Звичайно, питания про семантичну функцію мови тварин ще багато в чому е не-зрозумілим, проте немає сумнівів, що в жодної тварини, в тому числі й людиноподібних мавп, немає понятійного мислення. Як уже підкреслювалося, серед комунікативних засобів тварин нимало “символічних” компонентів (звуків, поз, рухів тіла тощо), але немає абстрактних понять, слів, членороздільного мовлен-ня, кодів, які позначають предметні компоненти середовища. Такий, відмінний від тваринного, спосіб спілкування міг з'яви-тися лише у разі переходу від біологічної до соціальної площи-ни розвитку. Водночас, як вказував Енгельс, членороздільне мовлення та праця були основними чинниками антропогенезу.

Немає нічого дивного в тому, що і мова тварин характеризуется узагальненою умовністю передавальних сигналів. Це є основою будь-якої системи комунікації, а при переході до со-ціальної форми спілкування в перших людей це було біологіч-ною передумовою зародження членороздільного мовлення в їхній спільній трудовій діяльності. При цьому суспільно-тру-дові відносини, які тільки зароджувалися, могли реалізувати цю передумову. Є багато підстав думати, що перші елементи людського мовлення позначали інформацію про предмета, які були включені до спільної трудової діяльності.

У цьому полягає принципова відмінність людського мовлення від мовлення тварин, яке інформує насамперед (хоча не ви-нятково) про внутрішній стан індивідуума. Як уже відзначалося, комунікативна функція мови полягає в згуртуванні співтовари-ства, індивідуальному впізнаванні, сигналізації про місцезна-ходження, залицянні до статевого партнера, сигналізації про небезпеку, вподобанні чи залякуванні тощо. Усі ці функції ціл-ком залишаються в межах біологічних закономірностей.

Інша важлива відмінність мови тварин і людей полягає в тому, що мова тварин завжди є “закритою", генетично фіксова-ною системою, яка складається з певної для кожного виду об-

меженої кількості сигналів. А членороздільна мова людини є “відкритою" системою, яка постійно збагачується новими еле-ментами шляхом утворення нових комбінацій зі складових її акустичних компонентів. Тому людині доводиться в процесі її індивідуального розвитку вивчати кодові значения мови, навча-тися розуміти і вимовляти їх.

Формування людської мови

Людська мова пройшла довгий шлях розвитку. Звуки, які супроводжували перші трудові дії, спочатку ще не могли бути справжніми словами, які позначають окремі об'єкти, якості та дії. Ці звуки спочатку ще не існували самостійно, а були мов-би вплетені в практичну діяльність. До того ж вони неодмінно супроводжувалися жестами і виразними інтонаціями, зрозумі-ти їх значения можна було, лише якщо знати ситуацію, у якій вони виникли.

Така "діюча розмова", яка здійснювалася руками, призводила до конфлікту між двома функціями руки (дією з предметами та їхнім позначенням), який спричинив передачу семантичної функції голосовим органам. Тим самим було покладено початок розвитку самостійної звукової мови.

Однак вроджені звуки, жести, міміка зберігали свое значения, починаючи з первісних людей до наших днів, щоправда, лише як доповнення до акустичних засобів. Тривалий час зв'я-зок цих компонентів залишався настільки тісним, що один зву-ковий комплекс міг позначати, наприклад, і предмет, на який вказувала рука, і саму руку, і дію, здійснену цим предметом. Тільки після того як звуки мови відокремилися від практичних дій, виникли перші справжні слова. Ці слова позначали пред-мети, і лише значно пізніше з’явилися слова, які позначали дії та якості.

У процесі відділення мови від безпосередньої практичної ді-яльності словесні значения стають усе абстрактнішими, мова все більше виступає як засіб людського мислення, а не тільки спілкування. Леонтьев пише з цього приводу, що "безпосеред-ній зв’язок мови і мовлення з трудовою діяльністю людей є тією основною умовою, під впливом якої вони розвивалися як носії “об’єктивованого” свідомого відображення дійсності.

Позначаючи в трудовому процесі предмет, слово виділяє й узагальнюе його для індивідуальної свідомості саме в об’ек-тивно-суспільному його значенні, тобто як суспільний предмет”.

Мислення, мова і суспільно-трудова діяльність складали у своему зародженні і розвитку єдиний комплекс, при цьому мислення людини розвивалося лише в єдності із суспільною свідо-містю і складало основну якісну відмінність людського мислення від мислення у тварин. Діяльність тварин навіть у найвищих її формах цілком підкоряється природним зв'язкам і відносинам між предметними компонентами навколишнього середовища. Однак діяльність людини, що виросла з діяльності тварин, зазнала докорінних якісних змін і підкорялася вже не стільки природним, але насамперед суспільним зв'язкам і відносинам. Цей суспільно-трудовий сенс і відбивають слова, поняття люд-ської мови.

Психіка вищих тварин здатна відбивати лише просторово-тимчасові зв'язки і відносини між предметними компонентами середовища, але не глибокого причинно-наслідкового зв'язку. Психіка ж людини прямо і побічно відбиває також і суспільні зв'язки, відносини, діяльність інших людей, так само як ЇЇ результата. Це дозволило людині осягнути навіть недоступні спо-стереженню причинно-наслідкові зв'язки. На цьому підґрунті стало можливим відображення в мозку людини предметної дійсності поза безпосереднім відношенням до неї суб'єкта, тобто у свідомості людини образ дійсності вже не зливається з переживаниям суб'екта, а відбиваються об’єктивні, стійкі власти-вості цієї дійсності.

Визначаючи людське мислення як суспільно-зумовлену пі-знавальну діяльність, С. Л. Рубінштейн підкреслював, що "мислення, у власному сенсі слова, без мови неможливо. Абстракт-не мислення — мовне, словесне мислення. Людське пізнання є історична категорія. Воно не зводиться до моментального акту, в якому знания виникають, щоб відразу згаснути. Шзнання у власному сенсі слова передбачає наступність пізнань, які здо-буваються, та можливість їхньої фіксації, здійснюваної за до-помогою слова". Тварини позбавлені можливості словесного спілкування, а тим більше словесної фіксації пізнання, яке здо-бувається, та його передачі потомству за допомогою мови. Цим

визначаеться межа мислення тварин, так само як межа їхніх комунікативних можливостей, та водночас характеризуется біологічна, пристосувальна роль їхнього спілкування. Адже для здійснення цієї ролі не потрібні слова, завдяки яким “вперше з’являються абстрактні від речей ідеальні об’єкти мислення як “теоретичної" діяльності і разом з ними й ця остання".

Отже, ми наблизилися до того рубежу, коли на тлі філоге-нетичної спільності поведінки чітко вимальовується докорінне розходження між інтелектом тварин і свідомістю людини, а тим самим — і межа між твариною та людиною взагалі. Пе-рехід через цю межу став можливим і необхідним як наслідок активного, докорінно іншого впливу на природу під час трудо-вої діяльності. Здійснювана за допомогою знарядь праці, ця діяльність опосередковувала ставлення її виконавця до приро-ди, а це виявилося найважливішою передумовою для перетво-рення досвідомої психіки у свідомість.

Елементи опосередкованого ставлення до природи, до її предметних компонентів зустрічаються вже в маніпуляційній активності мавп, особливо під час компенсаторного маніпулю-вання та у знарядійних діях, а також під час демонстраційно-го маніпулювання. Однак, як уже зазначалося, при складному маніпулюванні, коли мавпа впливає одним об'єктом на інший, її увагу спрямовано лише на зміни, що відбуваються в аналогу знаряддя ("першому об'єкті"), але не в об’єкті впливу (“другому об’єкті"). Справжні ж знарядійні дії ситуаційно зумовлені, відповідно й їхня пізнавальна цінність обмежена конкретним, пристосувальним значениям цих дій, як про це свідчать і наведет вище приклади. Свій розвиток і повноцінне пізнавальне значения опосередковані дії одержують тільки тоді, коли після злиття компенсаторного маніпулювання із знарядійними діями увага переноситься на оброблюваний ("другий”) об'єкт, який є необхідністю і відбувається в трудовій діяльності. Саме таке і тільки таке опосередковане ставлення до природи дозволило людині розкрити недоступні для безпосереднього спостереження істотні, внутрішні взаємозалежності і закономірності природи.

Не менш істотним для перетворення досвідомої психіки у свідомість було те, що опосередковане ставлення до природи формувалося в процесі встановлення трудових зв’язків між

працюючими через їхнє спілкування один з одним під час ви-конання трудових операцій. Саме так водночас зі свідомістю в процесі трудової діяльності виникало членороздільне мовлення як засіб перетворення індивідуальної свідомості у суспільну.

Як вказував К. Маркс, свідомість людей була спочатку без-посередньо вплетена в їхню матеріальну діяльність і матеріаль-не спілкування.

Про докорінну відмінність історичного розвитку людства від біологічної еволюції тварин, культурного типу розвитку пове-дінки від біологічного Л. С. Виготський писав, що “розвиток вищих психічних функцій відбувається без зміни біологічного типу людини, у той час як зміни біологічного типу є основою еволюційного типу розвитку. Як відомо і як неодноразово вка-зувалося, ця риса складає і загальну відмінність історичного розвитку людини. У людини, — продовжуе Виготський, — на перший план виступае розвиток його штучних органів — зна-рядь, а не зміна органів і будови тіла”.

Але саме біологічна еволюція тварин, весь хід філогенезу хребетних, а ще нижче — безхребетних, створив біологічну ос-нову і передумови для цього небувалого в історії органічного світу переходу на найвищий, зовсім новий рівень розвитку.

ПРАКТИКУМ

Творчізаедания

1. Перед мавпою дослідник ховав фрукти за непрозору пере-
городку, а потім непомітно підміняв їх капустою. Тварина по-
чинала шукати побачене. Проте, знайшовши капусту, вона не
припиняла пошуків доти, доки дослідник не давав їй фрукти.
Такі ж результати дали експерименти з лисицями та собаками.

Про що свідчать ці результати? На якій стадії розвитку пси-хіки перебувають ці тварини?

2. Поза кліткою, в якій сидить шимпанзе, на відстані, яка
не дозволяє дотягнутися кінцівкою, кладуть принаду (банан,
апельсин). У клітці лежить палка. Спочатку тварина намагаеть-
ся схопити фрукти безпосередньо лапою. Щ спроби не прино-
сять успіху. Активність шимпанзе на деякий час начебто зга-
сае. Тварина відволікається від принади і вже не намагаеться
більше дістати її. Потім знову вдається до таких спроб, але те-

пер уже бере палку, простягає ЇЇ до плоду, торкаеться, тягне палку назад, знову простягає її і знову тягне назад. Як наслі-док плід усе більше наближається до мавпи, зрештою, вона отри-муе його. Задачу розв’язано.

Як пояснити таку поведінку тварини? Про яку стадію роз-витку психіки вона свідчить ?

3. Спостереження за термітами (загін суспільних комах) під
час побудови ними гнізда (термітника) дало змогу виділити три
фази їхньої спільної діяльності. На першій фазі спостерігаєть-
ся безладна й неузгоджена активність, та й то лише окремих
комах. На другій фазі до будівництва залучаються майже всі
терміти: одні з них переносять глиняні кульки і розкладають їх
будь-де, інші починають рити галерею. Проте кожен з них діє
сам по собі, і тоді буває так, що один терміт хапає й відносить
кульку, щойно принесену іншим. Третя фаза характеризуется
вже узгодженою поведінкою і починається тоді, коли в деяких
місцях будівництва накопичуються кульки. Тепер уже всі кома-
хи займаються викладанням стовпів — підмурівка термітника,
причому кульки вони складають не в центрі стовпа, а трохи
ближче до краю. Так починаеться спорудження арки.

У чому причина узгодженості поведінки термітів? Як пояс-нюється перехід від однієї фази поведінки до іншої?

4. Песці, на шляху яких клали принаду, особливим при-
строем з’еднану з націленою на них рушницею, хапали її і від-
разу ж гинули. Проте згодом тварини “помудрішали” — вони
почали проривати у снігу хід і брати принаду знизу, не потрап-
ляючи під кулю. А олені замість того, щоб бігти від шуму, що
його зчиняють загоничі, в бік мисливців, з часом змінювали
напрямок руху і бігли на шум, прориваючись таким чином че-
рез лінію загоничів і рятуючись.

Про що свідчить така поведінка? На якій стадії розвитку психіки перебувають ці тварини?

5. Індіанське плем’я гуїчолів ототожнює оленя і пір’я птаха,
оленя і пшеницю. Пшениця, стверджують гуїчоли, колись була
оленем. Здійснюючи ритуал, вони кладуть оленя на пшеницю
і поводяться з ним так, начебто він є снопом. Коли вони випи-
вають бульйон, зварений з оленячого м’яса, то розраховують,
що врожай пшениці буде добрим. За цієї ж причини вони їдять
оленину перед тим, як зорати поле.

Як це явище характеризує первісну свідомість? Як його можна пояснити?

6. Коли жінка з племені маорі (Нова Зеландія) дізналася, що
з’їла фрукти — предмети табу, то вигукнула, що дух вождя,
який наклав табу, обов’язково вб’є її. Через кілька годин вона
справді померла. Очевидно, порушення табу призвело до нерво-
вого шоку, що став причиною смерті.

Які особливості первісної свідомості проявилися таким чином? Що могло бути причиною їх появи?

7. Етнографи описали статеві “виробничі” табу у деяких дав-
ніх народів, сутність яких полягала у забороні статевих кон-
тактів у період підготовки до полювання і самого полювання.
Наприклад, індіанці нутка (північно-західне узбережжя Шв-
нічної Америки) вважали, що у невдачі при полюванні на китів
винний той, хто порушив це табу, й суворо карали його. Подібні
табу були й у давніх римлян, німців, угорців, естонців, ук-
раїнців, росіян.

Через які причини могли виникнути такі табу? Яку роль вони відігравали у житті первісної спільноти?

8. У минулому населения Маркізьких островів (Полінезія)
дуже боялося чаклунів. Чаклун збирав волосся, нігті або що-
небудь, що належало людині, якій він хотів заподіяти шкоду,
загортав це в зелений листок і ховав у мішок, зав’язаний
складним вузлом. Із дотриманням певної послідовності дій цей
мішок закопували. Після цього людина вмирала від виснажли-
вої хвороби. Щоб врятувати життя, потрібно було знайти захо-
ване, адже магічний засіб при цьому втрачав свою силу. До
подібних дій вдаються і австралійські чаклуни. Один абориген
пояснив їх так: “Коли наш знахар бере щось належне людині і
підсмажує це із заклинаниями, вогонь вбирає в себе запах цієї
людини, і це добиває бідолаху”.

Про яке явище йдеться? Як це характеризує первісну сві-домість?

9. У давніх євреїв слово “нефеш” (дихання) вживалося із та-
кими значениями: “життя”, “душа”, “розум тварини”, а слова
“руах”, “нешама” — для позначення переходів від “дихання”
до “духу”. Цим значениям відповідають арабські слова “pyx”
i “нефе”. Те саме стосується санскритських слів “атман” і “пра-
на”, грецьких “псюхе” і “пневма”, латинських “анімус”, “ані-

ма”, “спірітус”. Аналогічно слов’янське “дух” пов’язує поняття “дихання”, “душа”. У діалекті циган також зустрічається сло-во “дух” зі значениям “дихання душі, життя”. Першим значениям німецького “гейст” і англійського “гост” також, напевно, було “дихання”.

Що дає аналіз цих слів для розуміння особливостей первіс-ної свідомості?

10. У мові жителів островів Самоа, що в Тихому океані, є слово “мусу”. Закоханий юнак прагне поводити себе з коханою так, щоб вона стала “мусу”. Проте на будь-яке запитання про причини своєї поведінки самоанець відповідає: “Хто його знає”. Характеризуючи людину, він повідомить її вік, статус, родинні зв’язки, якісь вади, чим вона займається, але нічого не скаже про її особливості. Та й у самоанській мові немає граматичних форм для утворення порівняльного ступеня, які б давали змогу порівнювати людей між собою. Одна з негативних оцінок само-анця: “ Хоче бути вищим за всіх”.

Про що свідчить це явище? Як воно характеризує процеси розвитку свідомості?

Тестові заедания

1. Яку функціональну роль виконують танці бджіл?

а) форма відпочинку;

б) передача інформації про місцезнаходження та кількість

їжі;

в) шлюбний ритуал;

г) умови для створення меду;

д) підвищення температури у вулику.

2. Якою є морфофункціональна організація нервової систе-
ми вищих хребетних тварин?

а) головна ганглія та нервові стовбці;

б) нервовий стовбур, скупчення нейронів у черепі та по-
близу життєво важливих органів;