Суспільно – політичне життя

У 1849 р. намісником Галичини стає польський поміщик граф Агенор Голуховський. Вся його політика мала виразно антиукраїнський характер:

1.Постійний польський вплив на управління провінції.

2.Відкрита антиукраїнська і пропольська політика (відмова від розподілу Галичини на польську і українську: українці симпатизують Росії (з його доповіді у Відні)).

3.Прагнення до повної колонізації українців.

4. 1859 р. – спроба ввести латинський алфавіт для українців.

ЗАКЛАВ ФУНДАМЕНТ ДЛЯ РІЗКОГО ПОСИЛЕННЯ ПОЛЬСЬКОГО ВПЛИВУ В ГАЛИЧИНІ

1859 р. – поразка Габсбургів від французів і сардинців в Італії

ВНУТРІШНІ ПОСТУПКИ

- відновлення конституційного правління;

-поляки розглядалися як противага українському національному руху

Відень уклав неофіційний політичний компроміс з поляками: в обмін на польську підтримку Габсбурги обіцяли не втручатися в польські справи у Галичині. У результаті вона перетворилася на подібність польської держави у державі.

З 1871 р. центральний уряд почав призначати міністра у справах Галичини лише польського походження. А з 1869 р. офіційною мовою освіти і діловодства стала польська мова.

Поляки знайшли себе в Галичині, процес ополячення

набув місцевого населення набув масового характеру.

Інтереси поляків у Галичині

1830 р. поразка в повстаннях відмова від революційної боротьби

1863 р. зміцнення польського суспільства шляхом його модернізації

ГАЛИЧИНА

це плацдарм, з якого можна

було почати процес відродження

польської нації

XVIII ст. – польсько-українські протиріччя

Політики відмовлялися визнавати українців як націю, доводячи, що вони є лише різновидом поляків: ”Немає жодних русинів, є лише Польща і Московія” .

Найбільшої гостроти ця політика досягла в галузі освіти. Розпочався процес полонізації вищої і особливо середньої школи. На 1914 р. в Галичині діяло 96 польських гімназій і лише 6 українських. Польські культурні установи отримували в 10 разів більшу фінансову допомогу, ніж українські.

Реакція українців

1848 р. – рік найвищого духовного піднесення для українців Галичини.

1860 р. – час спаду (українці повністю в підпорядкуванні поляків)

Віру в Габсбургів було втрачено, а українське духівництво, що очолювало національний рух, мало похмурі перспективи.

ІНТЕРЕСИ І НАДІЇ БАГАТЬОХ УКРАЇНЦІВ

ЗОСЕРЕДИЛИСЯ НА РОСІЇ

Отже, характерною рисою розвитку західноукраїнських земель у складі Австрійської імперії наприкінці XVIII – першій половині XIX ст. було чергування періодів реформ з періодами реакції. Тогочасне суспільне життя функціонувало в режимі: «вперед-стоп-назад». Реформи Марії-Терези та Йосифа II були спробою модернізувати імперію, осучаснити та гармонізувати в дусі освіченого абсолютизму соціальні та національні відносини. Смерть царя-реформатора, події Великої Французької революції, егоїстичні бажання феодалів підштовхнули до дії консервативні кола імперії. Тривалий період реакції, що надовго запанував у Австрійській державі, для західноукраїнських земель характеризується поступовим відновленням феодалами втрачених позицій в аграрному секторі, посиленням експлуатації селян, гальмуванням промислового розвитку, перетворенням краю на колоніальну провінцію, поглибленням суспільної кризи. Реакцією народу на ці процеси було посилення соціального та національного руху. Так, яскравим та самобутнім явищем була діяльність громадсько-культурного об’єднання «Руська трійця». Члени цієї організації визначили та оприлюднили основне ядро ідей національного відродження, своєю різнобічною діяльністю здійснили перехід від фольклорно-етнографічного етапу національного руху до культурницького, робили перші спроби спрямувати вирішення національних проблем у політичну площину.

Важливу роль в розвитку західноукраїнських земель відіграла і революція 1848-49 рр., адже її наслідком стало оголошення Маніфесту про скасування панщини 23 квітня 1848 р. та формування австрійського парламенту, в якому було значне представництво українців.