Конвенція про захист прав і основних свобод лю­дини 1950 р.

Ст. 8 Конвенції визначає, що органи державної влади не можуть втручатися у здійснення права на повагу до приватного і сімейного життя "інакше ніж згідно із законом і коли це необхідно в демократичному суспільстві в інтересах національної і громадської безпеки або економічного добробуту країни, з мстою запобігання заворушен­ням чи злочинам, для захисту здоров'я чи моралі або з метою захис­ту прав і свобод інших осіб".

Передбачені Конвенцією випадки і причини обмеження реалізації інформаційних прав людини умовно можна поділити на кілька груп. До першої групи можна віднести дії, необхідні для захисту безпеки держави, зокрема, охорону і захист:

- громадського порядку:

- громадської безпеки;

- національної безпеки:

- територіальної цілісності.

До другої групи ми можна включити розв'язання таких загальносуспільних завдань, як захист:

- здоров'я;

- моральних засад.

Третю групу становлять відповідні заходи захисту прав та інтересів третіх фізичних осіб. Вони включають необхідність забезпечення та захисту:

- прав і свобод інших людей;

- конфіденційності особистого життя:

- репутації інших людей;

- інтересів малолітніх.

У четверту групу можна поєднати завдання, що вирішуються в рамках правоохоронної діяльності держави. Такі обмеження інформаційних прав можливі для:

- запобігання заворушенням або злочинам;

- забезпечення інтересів правосуддя;

- підтримання авторитету і неупередженості правосуддя;

- запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно.

ст. 34 Конституціївизначає право на свободу слова та право на інформацію, згідно з яким:

- кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань:

- кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір".

Ч. 3 ст. 34 Конституції містить вичерпний перелік випадків обмеження цього права. (Здійснення цих прав може бути обмежене законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров'я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя.)

10. Реалізація медіа-прав та свобод в Україні: проблеми та перспективи.

Див. кінець пит. 6

11. Питання доступу до публічної інформації в діяльності ЗМІ.

ЗУ Про доступ до публічної інформації

Публічна інформація - це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб'єктами владних повноважень своїх обов'язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом.

Стаття 3. Гарантії забезпечення права на доступ до публічної інформації
1. Право на доступ до публічної інформації гарантується:
1) обов'язком розпорядників інформації надавати та оприлюднювати інформацію, крім випадків, передбачених законом;

2) визначенням розпорядником інформації спеціальних структурних підрозділів або посадових осіб, які організовують у встановленому порядку доступ до публічної інформації, якою він володіє;
3) максимальним спрощенням процедури подання запиту та отримання інформації;
4) доступом до засідань колегіальних суб'єктів владних повноважень, крім випадків, передбачених законодавством;
5) здійсненням парламентського, громадського та державного контролю за дотриманням прав на доступ до публічної інформації;
6) юридичною відповідальністю за порушення законодавства про доступ до публічної інформації.

Стаття 5. Забезпечення доступу до інформації
1. Доступ до інформації забезпечується шляхом:
1) систематичного та оперативного оприлюднення інформації:
в офіційних друкованих виданнях;
на офіційних веб-сайтах в мережі Інтернет;
на єдиному державному веб-порталі відкритих даних;
на інформаційних стендах;
будь-яким іншим способом;

2) надання інформації за запитами на інформацію.

Стаття 12. Визначення та перелік суб'єктів
1. Суб'єктами відносин у сфері доступу до публічної інформації є:
1) запитувачі інформації - фізичні, юридичні особи, об'єднання громадян без статусу юридичної особи, крім суб'єктів владних повноважень;
2) розпорядники інформації - суб'єкти, визначені у статті 13 цього Закону;
3) структурний підрозділ або відповідальна особа з питань доступу до публічної інформації розпорядників інформації.

Стаття 16. Відповідальні особи з питань доступу до публічної інформації
1. Розпорядник інформації відповідає за визначення завдань та забезпечення діяльності структурного підрозділу або відповідальної особи з питань доступу до публічної інформації розпорядників інформації, відповідальних за опрацювання, систематизацію, аналіз та контроль щодо задоволення запиту на інформацію, надання консультацій під час оформлення запиту, а також за оприлюднення інформації, передбаченої цим Законом.

2. Запит, що пройшов реєстрацію в установленому розпорядником інформації порядку, обробляється відповідальними особами з питань доступу до публічної інформації.

Стаття 19. Оформлення запитів на інформацію
1. Запит на інформацію - це прохання особи до розпорядника інформації надати публічну інформацію, що знаходиться у його володінні.
2. Запитувач має право звернутися до розпорядника інформації із запитом на інформацію незалежно від того, стосується ця інформація його особисто чи ні, без пояснення причини подання запиту.
3. Запит на інформацію може бути індивідуальним або колективним. Запити можуть подаватися в усній, письмовій чи іншій формі (поштою, факсом, телефоном, електронною поштою) на вибір запитувача.

Стаття 21. Плата за надання інформації
1. Інформація на запит надається безкоштовно.

2. У разі якщо задоволення запиту на інформацію передбачає виготовлення копій документів обсягом більш як 10 сторінок, запитувач зобов'язаний відшкодувати фактичні витрати на копіювання та друк.

+ трискладовий тест

«Трискладовий тест» є юридичною конструкцією — засобом для перевірки наявності необхідних умов для обмеження доступу до інформації. «Трискладовий тест» — це умовна назва, прямо не згадана в законі. «Трискладовий» тому, що складається з трьох складових умов, наявність яких (усіх разом) необхідна для обмеження доступу до інформації.

Обмеження доступу до інформації здійснюється відповідно до закону при дотриманні сукупності таких вимог:

• виключно в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку;

• коли розголошення інформації може завдати суттєвої шкоди цим інтересам;

• коли шкода від оприлюднення такої інформації переважає суспільний інтерес в її отриманні.

12. Питання доступу до екологічної інформації в діяльності ЗМІ.

Основними джерелами такої інформації є дані моніторингу довкілля, кадастрів природних ресурсів, реєстри, автоматизовані бази даних, архіви, а також довідки, що видаються уповноваженими на те органами державної влади, органами місцевого самоврядування, громадськими організаціями, окремими посадовими особами.
Інформація за своїм доступом поділяється на відкриту та з обмеженим доступом (конфіденційну і таємну). Право вільного доступу до інформації про стан довкілля, якість харчових продуктів та предметів побуту гарантується Конституцією України. Тому екологічна інформація завжди е відкритою і не може бути визнаною інформацією з обмеженим доступом.
Конституція України гарантує кожній людині право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб. Держава визначила методи забезпечення цього конституційного права. Одним із них є покладення обов'язку на відповідних суб'єктів інформаційних відносин активно і пасивно надавати необхідну інформацію.

Активне надання інформації передбачає надання такої як виконання покладеного державою обов'язку поширення цієї інформації у певних ситуаціях і з дотриманням відповідної системності. Наприклад, обов'язок активного надання екологічної інформації покладено на органи державної влади, зокрема, на Міністерство охорони навколишнього природного середовища та органи місцевого самоврядування.

Цей обов'язок вони виконують шляхом:

· а) підготовки спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань екології та природних ресурсів і подання на розгляд Верховної Ради України щорічної Національної доповіді про стан навколишнього природного середовища в Україні, а після ЇЇ розгляду Верховною Радою України — опублікування окремим виданням та розміщення в системі Інтернет;

· б) щорічного інформування Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними державними адміністраціями,
Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями відповідних рад та населення про стан навколишнього природного середовища відповідних територій;

· в) систематичного інформування населення через засоби масової інформації про стан навколишнього природного середовища, динаміку його змін, джерела забруднення, розміщення відходів чи іншої зміни навколишнього природного середовища і характер впливу екологічних чинників на здоров'я людей;

· г) негайного інформування про надзвичайні екологічні ситуації;

· ґ) передавання інформації, отриманої в результаті проведення моніторингу довкілля, каналами інформаційних зв'язків органам, уповноваженим приймати рішення щодо отриманої інформації;

· д) забезпечення вільного доступу до екологічної інформації, яка не становить державної таємниці та міститься у списках, реєстрах, архівах та інших джерелах.

Пасивне надання інформації передбачено у тих випадках, коли один суб'єкт інформаційних відносин звертається до іншого з вимогою надати екологічну інформацію. Зазвичай, громадяни можуть звернутися до відповідних органів державної влади чи місцевого самоврядування з інформаційним запитом про надання необхідної інформації. Причому вони не зобов'язані аргументувати своєї заінтересованості щодо надання екологічної інформації.
18 грудня 2003 р. Міністерство охорони навколишнього природного середовища України своїм наказом затвердило Положення про порядок надання екологічної інформації. Цим Положенням визначено правові та організаційні засади забезпечення порядку надання та оприлюднення екологічної інформації, а також додається форма запиту на екологічну інформацію.

13. Питання захисту персональних даних в діяльності ЗМІ.

ЗУ Про захист персональних даних

Стаття 24. Забезпечення захисту персональних даних
1. Володільці, розпорядники персональних даних та треті особи зобов’язані забезпечити захист цих даних від випадкових втрати або знищення, від незаконної обробки, у тому числі незаконного знищення чи доступу до персональних даних.
2. В органах державної влади, органах місцевого самоврядування, а також у володільцях чи розпорядниках персональних даних, що здійснюють обробку персональних даних, яка підлягає повідомленню відповідно до цього Закону, створюється (визначається) структурний підрозділ або відповідальна особа, що організовує роботу, пов’язану із захистом персональних даних при їх обробці.
Інформація про зазначений структурний підрозділ або відповідальну особу повідомляється Уповноваженому Верховної Ради України з прав людини, який забезпечує її оприлюднення.

3. Структурний підрозділ або відповідальна особа, що організовує роботу, пов’язану із захистом персональних даних при їх обробці:
1) інформує та консультує володільця або розпорядника персональних даних з питань додержання законодавства про захист персональних даних;
2) взаємодіє з Уповноваженим Верховної Ради України з прав людини та визначеними ним посадовими особами його секретаріату з питань запобігання та усунення порушень законодавства про захист персональних даних.
4. Фізичні особи - підприємці, у тому числі лікарі, які мають відповідну ліцензію, адвокати, нотаріуси особисто забезпечують захист персональних даних, якими вони володіють, згідно з вимогами закону.

Стаття 25. Обмеження дії цього Закону
1. Обмеження дії статей 6, 7 і 8 цього Закону може здійснюватися у випадках, передбачених законом, наскільки це необхідно у демократичному суспільстві в інтересах національної безпеки, економічного добробуту або захисту прав і свобод суб’єктів персональних даних чи інших осіб.
2. Дозволяється обробка персональних даних без застосування положень цього Закону, якщо така обробка здійснюється:

1) фізичною особою виключно для особистих чи побутових потреб;
2) виключно для журналістських та творчих цілей, за умови забезпечення балансу між правом на повагу до особистого життя та правом на свободу вираження поглядів.
3. Дія цього Закону не поширюється на відносини щодо отримання архівної інформації репресивних органів.

14. Система, функції та компетенція органів державної влади в медіа-сфері.