Розвиток ринкових відн у сільському господарстві в перш. пол. XIX ст

Хоч через наявність кріпосництва й повільно, але зростала товаризація селянських господарств. Щоб оплачувати державі й поміщикам численні податки, селяни змушені, продавати на ринку, , — на дрібних ярмарках, місцевих торгах і базарах. Насамперед, вони продавали хліб. 10 %. У селянських господарствах, особливо поблизу міст і промислово-торгових містечок, розвивалося промислове городництво й садівництво. З селянських господарств надходили також на ринок прядиво й олія з конопель, тютюн.. Товаризувалося, хоч ще повільніше, ніж землеробство, й селянське тваринництво. Найбільш це було помітно у вівчарстві. Славилися, зокрема, решетилівські смушки Займаючись бджільництвом, селяни продавали мед і віск.

У першій половині XIX ст. у селянських господарствах продовжували розвиватися промисли.Це — чинбарство, кушнірство, вироблення сукна й полотна, пошиття одягу і взуття, гончарство, обробка дерева — виготовлення бочок і діжок (бондарство), возів, коліс, дерев'яного посуду, викурювання смоли й дьогтю, випалювання деревного вугілля, ткання рядовини для мішків. Найширше промислами займалися державні селяни, Великого розмаху в першій половині XIX ст. набув чумацький промисел, відомий ще з другої половини XV з початку XIX ст., з розкладом феодально-кріпосницької системи, чумацтво з торгового стає торгово-візницьким промислом. Чумаки купували випарну і кам'яну сіль в Криму, Бессарабіі, сушену, в'ялену і солону рибу на Дону, Волзі, на Азовському і Чорноморському узбережжях і звідти розвозили і продавали по всій Україні і багатьох місцевостях Росії. розвивалося й візникування, Вони їздили по великій території — у російські міста й села аж до Уралу, Середньої Азії, Москви, Нижнього Новгорода, а на заході — до кордонів Польщі.

34.Економічна колонізація Півдня України першої половини XIX ст..

В умовах існування централізованого імперського режиму процес колонізації на новоприєднаних територіях мав цілеспрямований державно-адміністративний характер. Колонізаційний процес на півдні України характеризувався кількома напрямами: поміщицьким, іноземним та народним.

У 1764 р. урядом був укладений план роздачі земель у Новоросійській губернії, за яким поміщикам давалися наділи від 1,5 тис. до 12 тис. десятин землі. Великі земельні наділи одержували царські вельможі, фаворити, високі посадові особи – Безбородько, Румянцев, Потоцький, Панін,. Землі отримували вищі й середні офіцерські чини, козацькі старшини, іноземці, які несли службу в російському війську.

Регулятивну функцію виконував російський уряд і щодо організації заселення південних територій іноземними колоністами.. Російський уряд пропонував певні пільги: кожній родині надавалося 60 десятин землі, терміном від 5 до 10 років вона звільнялася від податків, надавалися позики, гарантувалася релігійна терпимість. Першими переселенцями з Європи були датчани, які оселилися в Херсонській губернії. У 1803 р. на Південь приїхали 3 тис. переселенців-менонітів. Вони вирощували пшеницю, займалися садівництвом, городництвом, тваринництвом, різними ремеслами. Серед перших поселенців Півдня були швейцарці, іспанці, французи, італійці, корсиканці, які займалися ремеслами і торгівлею. Велику групу іноземних переселенців репрезентувала християнська община Турецької імперії, представники якої втікали від релігійного та національного визиску – греки, молдовани, серби, вірмени, болгари, які осідали в містах або об'єднувалися в хліборобські общини. На початку ХІХ ст. розпочалася єврейська колонізація Півдня вихідцями з Білорусії та Галичини. У 1804 р. видано "Положення", згідно з яким встановлювалася межа осілості єврейського населення. З 1806 р. почалася єврейська міграція на Південь. У 1809 р. у Херсонській губернії налічувалося 9 єврейських колоній. Найбільш потужний потік південноукраїнської колонізації – народний. Першими поселенцями були рядові козаки на правах займанщини. Згодом тут стали селитися ветерани та інваліди російсько-турецьких війн, дрібні торговці, ремісники, міщани, селяни. Селянська колонізація була найчисельніша і найбільш строката. Серед переселенців були – державні (скарбові) селяни, поміщицькі, яких власники перевозили з центральних губерній, військові й морські поселенці, політв'язні, каторжани.