Міжгалузеві й галузеві принципи 16 страница

Принципи права можна класифікувати за такими підставами:

а) за формою нормативного вираження (тобто за характером
нормативного джерела, в якому вони закріплені);

б) за сферою дії (в одній чи в кількох галузях, праві в цілому);

в) за змістом.

За формою нормативного вираження принципи можна роз-г поділити на такі, що закріплені в міжнародних та внутрішньодер­жавних деклараціях, конституціях і в поточному законодавстві. За сферою дії вирізняють загальноправові, міжгалузеві, галузеві ^л та принципи правових інститутів. За змістом бувають загально-соціальні (економічні, політичні та ін.) і спеціально-юридичні принципи. Можлива й інша класифікація, пов'язана з досліджен­ням специфічних принципів, властивих певним структурним спільностям, наприклад загальнолюдські (цивілізаційні), типо­логічні, історичні та ін. Розглянемо деякі з них.

І § 2. Загальнолюдські (цивілізаційні) принципи права

Загальнолюдські (цивілізаційні) принципи права безпосеред­ньо визначаються досягнутим рівнем розвитку людства (політич­ним, економічним, соціальним, моральним тощо) і повинні висту­пати універсальним критерієм становлення національних право­вих систем. Вони закріплені в міжнародних правових документах і частково у внутрішньому законодавстві окремих держав.

Загальнолюдські принципи формуються в перебігу продук­тивної взаємодії людського суспільства на фоні виникнення цивілізаційної ідентичності народів і являють собою одне з кра­щих досягнень людства. Будучи визнаними загальнолюдськими і закріплені в міжнародно-правових документах, ці принципи ста­ють обов'язковими для всіх держав (наприклад, принципи, закріплені в Статуті Організації Об'єднаних Націй від 26 червня 1945 року, в Заключному Акті Наради з безпеки і співробітництва в Європі від 1 серпня 1975 року, Декларації про принципи міжна­родного права, що стосуються дружніх відносин і співробіт­ництва між державами відповідно до Статуту Організації Об'єд­наних Націй від 24 жовтня 1970 року та ін.). 194

ПРИНЦИПИ В ПРАВІ

Статут Міжнародного Суду згідно зі ст. 38 (1) оперує кате­горією «загальних принципів права, визнаних цивілізованими націями», які характерні лише для держав з демократичною і гу­маністичною орієнтацією. При цьому буває досить важко з'ясу­вати, про які принципи йдеться: про принципи права, які визна­ються усіма націями, більшістю держав, групою держав з демо­кратичним режимом, чи про інші. Водночас прогресивна правова думка сформулювала такі загальні засади, які не можуть реалізу­ватися незалежно від принципів організації і функціонування всієї соціальної системи, включаючи і правову. До них належать принципи гуманізму, демократизму, справедливості, свободи, рівноправності та інші, тобто ті, без яких право не може функ­ціонувати. Кожен з них знаходить свій вияв як у системі права в цілому, так і в окремих його галузях та інститутах.

Принцип гуманізму — одна з найважливіших ціннісних ха­рактеристик цивілізованого суспільства, що визнає благо люди­ни, його право на свободу, щастя, виявлення своїх здібностей критерієм прогресивності соціальних інститутів.

Цей принцип у своєму розвитку пройшов кілька етапів. Мрії про щастя, справедливість і людяність відомі з глибокої давнини і сформувалися в систему гуманістичних поглядів в епоху Відрод­ження. У недалекому минулому нашої держави ідеали гуманізму асоціювалися із звільненням трудящих від експлуатації, з рево­люційним рухом пролетаріату і становленням системи соціаліс­тичного права. Однак ідеї гуманізму мають загальнолюдський (загальноцивілізаційний) характер. У праві прояв принципу гу­манізму означає закріплення у правових формах відносин між людиною, державою і суспільством на основі визнання самоцін-ності людської особистості, невід'ємності її прав і свобод, пова­жання її гідності, захисту від свавільного втручання у сферу осо­бистого життя. Принцип гуманізму в праві знаходить своє втілен­ня в цілому ряді нормативних положень різноманітної галузевої належності, таких як: ніхто не може бути безпідставно заарешто­ваним або утримуватися під вартою; батьки зобов'язані утриму­вати дітей до їх повноліття; ніхто не може бути підданий катуван­ню, іншим жорстоким, нелюдським чи таким, що принижують йо­го гідність, видам примушування і покарання; заборона допуску преси і публіки на судовий розгляд з міркувань моралі.

Принцип демократизму/ірямо випливає з принципу народо­владдя. Однак ідея права полягає у прагненні окремої людини до відносної свободи від влади — державної, особистої і навіть на-

РОЗДІЛ XIII

ПРИНЦИПИ В ПРАВІ

родної. Тому в праві принцип демократизму проявляється шляхом закріплення в нормах правового становища людини, порядку участі народу у формуванні органів державної влади, в здійсненні правової політики, у створенні й удосконаленні законодавства.

Принцип справедливості передбачає його трактування як зовнішнього щодо права явища і як спеціально-юридичної кате­горії, що відбиває певні властивості самої юридичної форми. Йдеться про здатність права захищати політичні, економічні та інші інтереси різних соціальних груп (класів), кожна з яких має свої уявлення про справедливість (наприклад, з точки зору вільного населення Риму рабство цілком відповідало його уяв­ленням про справедливість). Щодо справедливості, то як спе­ціально-юридична категорія вона розглядається в масштабі від- ч повідності, пропорційності, збалансованості і певної гармоній­ності між здійсненими витратами, зусиллями, звершеннями людей і відповідною реакцією на це суспільства, вираженої у ви­гляді винагороди, заохочення чи осудження. У цьому разі вказа­ний принцип виступає як принцип усієї правової системи.

Принцип свободиЯк можливість вибору варіанта поведінки являє собою абсолютне благо і може бути обмежений лише не­обхідністю забезпечити свободу інших осіб, що досягається шля­хом встановлення певної міри свободи окремої особи. Діяльність органів держави і посадових осіб має бути спрямована на ство­рення умов для реалізації і захисту свободи людини.

Принцип рівності виражається в рівності правового станови­ща всіх перед законом, наявності рівних загальногромадянських прав і обов'язків, рівному захисті перед судом незалежно від національної, статевої, релігійної належності, походження, місця мешкання, посадового стану та інших обставин.

§ 3. Загальноправові принципи

Загальноправові принципи, характерні для права в цілому, визначають якісні особливості всіх правових норм національної правової системи незалежно від специфіки регульованих ними суспільних відносин. Вони діють у всіх галузях права, через що їх називають загальними (за обсягом), або основними. До них нале­жать: єдність прав і обов'язків суб'єктів суспільних відносин, га-рантованість прав і свобод громадян, принцип відповідальності за вину, принцип законності, поєднання стабільності і динамізму та деякі інші.

1У6

Єдність прав і обов'язків суб'єктів суспільних відносин. Цей принцип спрямований на поєднання публічних і приватно-право­вих засад у праві, узгодження інтересів різних соціальних груп, громадян і держави в цілому. Сутність його полягає в тому, що праву користування одним суб'єктом будь-яким соціальним бла­гом кореспондує обов'язок іншого суб'єкта виконати необхідні для суспільства дії. Носіями прав і обов'язків є громадяни і їх об'єднання, посадові особи, державні органи і держава в цілому. Конкретні прояви дії вказаного принципу можуть бути виражені таким поєднанням прав і обов'язків:

загальному суб'єктивному праву (на працю, відпочинок, охо­рону здоров'я) кореспондує обов'язок інших осіб сприяти здійсненню цих прав, хто б не був їх носієм;

загальним юридичним обов'язкам (не посягати на права і сво­боди, честь і гідність інших людей) відповідають суб'єктивні юри­дичні права конкретних осіб вимагати їх дотримання;

праву одного суб'єкта відповідає обов'язок іншого. Праву громадянина на пенсію, допомогу по безробіттю кореспондує обов'язок органу соціального забезпечення нарахувати пенсію, а служби зайнятості — допомогу по безробіттю;

кожен суб'єкт виступає щодо іншого водночас і як носій прав і обов'язків. У відносинах по договору купівлі-продажу обов'язку продавця передати товар відповідає його право одержати за ньо­го обумовлену договором плату, а обов'язку покупця оплатити товар відповідає право одержати товар на погоджених умовах.

Гарантованість прав і свобод громадян. Реальність здійснення прав і свобод громадян забезпечується системою політичних, економічних, організаційних, а також юридичних гарантій, без яких реалізація прав була б неможливою. До політичних гарантій належить наявність розвинутої системи народовладдя і демокра­тичних форм її здійснення; до економічних — рівність усіх форм власності, економічних можливостей усіх суб'єктів суспільних відносин; до юридичних — система правових засобів, за допомо­гою яких реалізуються можливість захистити свої права і свобо­ди в суді, доступність законодавства та інших нормативних актів, можливість не свідчити проти самого себе і своїх близьких ро­дичів, відповідальність держави за незаконні дії державних ор­ганів і посадових осіб та ін.

Принцип відповідальності за вину. Однією з підстав юридичної відповідальності будь-якого виду є вина, тобто психічне ставлення особи до своєї протиправної поведінки (дії або бездіяльності) та ЇЇ

РОЗДІЛ XIII

наслідків у формі умислу або необережності. Сутність принципу по­лягає в тому, що застосування заходів юридичної відповідальності в усіх галузях права можливе лише за наявності вини. Як вихідний він існує і в цивільному законодавстві. Однак є виняток, коли заходи цивільно-правової відповідальності застосовуються до влсника джерела підвищеної безпеки за безвинне заподіяння шкоди, тобто за об'єктивно протиправний вчинок. Водночас чимало дослідників таке заподіяння шкоди не відносить до правопорушення, а це озна­чає, що загальна дія вказаного принципу не порушується.

Принцип законності. Цей принцип виражається в системі ви­мог суворого і неухильного дотримання законів і відповідних їм підзаконних актів усіма суб'єктами суспільних відносин. Свій ви­яв він знаходить у правотворчій і правозастосовчій діяльності. Цей принцип означає також верховенство закону в системі юри­дичних актів, єдність законності, тобто однакове розуміння і до­тримання законів, несуперечність норм, що становлять діючу си­стему права, обов'язковість норм права для всього населення, не­припустимість зворотної сили законів, що встановлюють нову або більш тяжку юридичну відповідальність та ін.

Принцип поділу права на публічне і приватне, на відносно са­мостійні галузі та інститути. Дія вказаного принципу притаманна праву України, бо цей поділ сформулювався і тяжіє до континен­тальної (романо-германської) правової сім'ї. Галузі права, призна­чення яких — забезпечувати загальне благо, виконувати функції соціального служіння, належать до публічно-правових (консти­туційне, адміністративне, кримінальне право та ін). Приватне (осо­бисто-вільне) право встановлює лише юридичні форми, рамки, в межах яких суб'єкти здійснюють права, що їм належать, у будь-якому напрямку з метою досягнення особистих інтересів і потреб, а також інтересів третіх осіб (цивільне, трудове, сімейне право).

Поєднання стабільності і динамізму. Право активно впливає на регульовані відносини, і в разі адекватного відбиття у правовій формі існуючих соціальних тенденцій установлюється правопо­рядок як головна мета механізму правового регулювання. Однак згодом правова форма старіє і не забезпечує потреб соціального регулювання, що тягне за собою її своєчасне реформування.

Міжгалузеві й галузеві принципи

Міжгалузевими називаються принципи, що діють відразу в кількох галузях права. Більшість принципів мають міжгалузевий 198

ПРИНЦИПИ В ПРАВІ

характер, бо більш-менш одноманітно виражені в нормах кількох галузей. До них належать принципи судоустрою, судочинства (цивільного, господарського, кримінального) і правового стану осіб, які беруть участь у процесі. Це, зокрема, такі: незалежність суддів і підкорення їх тільки законам; здійснення правосуддя тільки судом; рівність прав учасників судового розгляду; всебічність, повнота й об'єктивність з'ясування обставин справи;

ніхто не може бути суддею у власній справі; усність, безпосередність, безперервність, гласність процесу; національна мова судочинства; доступність судового захисту та багато інших. Міжгалузевими принципами є такі принципи, як «дозволено все, що не заборонено законом», а також «дозволено тільки те, що прямо дозволено законом, все інше заборонено», які відповідають загальнодозволеному і дозволено-заборонному ти­пам правового регулювання. Загальнодозволена спрямованість характерна для цивілістичного циклу галузей, зі змісту яких ви­пливає, що громадяни і юридичні особи можуть займатися будь-якою діяльністю, не забороненою законом. Водночас діяльність органів держави базується на дозволено-заборонному принципі, бо здійснюється відповідно до їх компетенції в рамках адміні­стративного, криміналістичного і процесуального циклу галузей і побудована на забороні виходити за її межі.

Галузеві принципи підкреслюють особливості конкретної галузі права і нарівні з предметом і методом сприяють індивіду­алізації галузі як самостійної в загальній системі права. Прин­ципи галузей — це не раз і назавжди дана аксіома; вони, як і нор­ми права, можуть змінюватися, зокрема зі зміною суспільних відносин, на базі яких виникає галузь права. Так, процеси рефор­мування політичної, економічної, соціальної та інших сфер жит­тя суспільства не могли не відбитися на змісті галузевих прин­ципів. Поява ринку праці і капіталу, наприклад, сприяла станов­ленню ряду нових принципів галузі трудового права. За часів соціалістичної системи господарювання за будь-яким роботодав­цем все ж стояла держава, тому основні умови трудового догово­ру з працівником (розмір зарплати, терміни договору, тривалість відпусток та ін.) були значною мірою усередненими. В умовах ринкової організації економіки основоположними принципами трудового права стають:

РОЗДІЛ XIII

свобода праці, яка передбачає для кожного працездатного громадянина свободу вибору місця роботи, форми й виду ре­алізації своїх здібностей до праці, а також свободу договірного регулювання трудових відносин при встановленні державою обов'язкового мінімуму прав найманого працівника;

державний нагляд і контроль за умовами праці найманих працівників;

принцип обов'язковості умов договорів про працю, в тому числі вимоги дисципліни і підлеглості працівника організаторам виробництва в процесі праці;

принцип розподілу за кількістю і якістю праці, що відповідає екстенсивному типу виробництва, модифікується в принцип оплати праці найманого працівника за його результатами відпо­відно до встановленого державою мінімуму оплати і договорів про працю;

і нарешті, більшого значення набуває принцип забезпечення працівника при настанні непрацездатності, а також матеріально­го забезпечення в разі безробіття, що зафіксовано на міжнарод­но-правовому рівні.

З часом зникли такі принципи, як переважна охорона со­ціалістичної власності і її необмежена віндикація, принцип пла­нування, керівна і спрямовуюча роль КПРС та інші, що вихоло­щували зміст галузі цивільного права. Водночас з'явилися прин­ципи, сформульовані в процесі багатовікової історії розвитку тієї чи іншої галузі, які або не згадувалися взагалі, або мали друго­рядний, підпорядкований щодо згаданих вище принципів харак­тер. Йдеться про принципи єдності правового регулювання май­нових і особистих немайнових відносин незалежно від їхніх суб'єктів, рівності учасників цивільних правовідносин, повного поновлення порушеного стану суб'єктів цивільного права та ін.

Не міг не відбитися на змісті галузевих принципів відхід від класового трактування права, а також загальні тенденції до гу­манізації й демократизації правової системи в цілому.

~~1 § 5. Принципи правових інститутів

Принципи правових інститутів діють у межах однорідних суспільних відносин, що регулюються нормами окремого інсти­туту. Іноді їх ототожнюють з загальноправовими або галузевими принципами, піддаючи сумніву саму необхідність існування прин­ципів окремих інститутів права. Разом з тим принципи окремих 200

ПРИНЦИПИ В ПРАВІ

інститутів права становлять цілком самостійну наукову кате­горію і виступають конкретизуючим елементом системи загаль­них принципів права.

Так, інституту призначення покарання у кримінальному праві відповідає ціла система принципів, які є логічним продовженням загальних засад, характерних для держав з демократичною і гу­маністичною орієнтацією, зокрема:

законність покарання в розумінні конкретного його прояву; визначеність покарання у вироку суду;

обґрунтованість і обов'язковість його мотивування у вироку; гуманність конкретного покарання, яке не може спричиняти фізичних страждань засудженому або принижувати його люд­ську гідність;

індивідуалізація покарання, тобто відповідність покарання небезпеці злочинця (врахування особи винного);

справедливість покарання, яка адекватна небезпеці злочину і відповідає уяві суспільства про карність вчинків певного роду.

Інститутам цивільного процесу: позовному провадженню, провадженню у справах, що випливають з адміністративно-пра­вових відносин, інституту судового рішення, перегляду цивільних справ, виконання судових рішень і багатьом іншим, відповідає своя система принципів, адекватна принципам права в цілому, а також указаної галузі, що і зумовлює їх нормальне функціону­вання. Наприклад, у стадії виконавчого провадження можна вирізнити такі принципи:

виконання судових рішень державними виконавцями; швидке й реальне виконання судових рішень; мирова угода у виконавчому провадженні; диспозитивність виконавчого провадження; повернення стягнення на майно боржника та ряд інших. Різноманітність розглянутих принципів дозволила дослідни­кам дійти висновку про неможливість дати вичерпний перелік принципів, що діють у праві. Це означає, що нові принципи мо­жуть виводитися з соціальної дійсності і досліджуватися як відносно самостійні феномени.

ПРАВО, ЕКОНОМІКА, ПОЛІТИКА

Розділ XIV

II ПРАВО, ЕКОНОМІКА, II ПОЛІТИКА

§ 1. Поняття відносної самостійності права

Усі так чи інакше пов'язані між собою явища соціальної дійсності доповнюють і збагачують одне одне. Завдяки цьому можливе пізнання права як конкретного цілого і всієї системи різноманітних відносин.

Поширене до розпаду Союзу РСР твердження про те, що зміст права є похідним від економіки, було проявом вульгарного еко­номізму. Тому слід відхилити спрощене уявлення про те, що нор­ми тільки юридично виражають економічні процеси суспільного життя, протоколюють економічну діяльність. Насправді на фор­мування права і його зміст впливають спадковість, міжнародні, організаційно-управлінські, демографічні, релігійні фактори, за­гальний рівень культури суспільства тощо. Не випадково в науці відмежовують юридичні відносини від інших соціальних відносин, оскільки вони мають свою власну, «паралельну» історію. З момен­ту свого виникнення право набуває відносної самостійності щодо суспільства, держави, економіки, волі правлячих сил, звичаїв, мо­ралі, корпоративних та інших соціальних норм.

Відносна самостійність передбачає наявність не менше двох компонентів, які перебувають у причинній або функціональній взаємодії. Відносна самостійність права вказує на його чільну роль, першість стосовно інших явищ дійсності. При цьому абсо­лютної, самодостатньої самостійності, відокремленості від зовнішніх чи внутрішніх факторів у складних соціальних систе­мах бути не може. Така властивість права дозволяє без обмежень використовувати набутий корисний досвід у регулюванні су­спільних відносин.

§ 2. Право і економіка

Залежність між адекватністю економічних відносин і їх пра­вовим опосередкуванням є аксіомою в юридичній науці.

Економіка — це система відносин щодо виробництва, роз­поділу, обміну і споживання матеріальних благ. Економіка пев­ним чином визначає, детермінує потребу в появі, існуванні і зміні 202

правових форм. У свою чергу правова форма є способом існуван­ня, виразу, розвитку і перетворення економічного змісту.

Взаємодія між цими двома складними системами відбувається таким чином, що зміни в одній з них спричиняють порушення стабільності в іншій.

Кожна з систем являє собою цілісне утворення із самостій­ною логікою свого розвитку. Право не просто оформляє еко­номічний зміст, а є його найважливішим елементом, свого роду опорною конструкцією. Порядок економічних відносин, які пов­торюються і підтримуються державою, — один з найважливіших проявів права. Встановлення зв'язків права і економіки потребу­ють пошуків, обґрунтованих висновків, а це означає, що ці зв'яз­ки не вкладаються у просту схему причина — наслідок. Виходячи тільки з економічної структури суспільства, неможливо відтво­рити систему правового регулювання в цілому, її окремі струк­турні елементи, характер її зворотного впливу на економічні

відносини.

У суспільстві не існує абсолютного протиборства і абсолют­ної гармонії між правом і економікою, але мають місце часткові суперечності і пристосування економічної і правової сторін одна до одної. Право активно впливає на регульовані відносини: при­скорює, гальмує (і навіть блокує) розвиток економіки або ж за­безпечує її звичайне відтворення. Такий вплив здійснюється че­рез законодавство — систему нормативно-правових актів, що

існують у державі.

Розглянемо на прикладах ці положення. Протягом тривалого часу діяльність суб'єктів малого підприємництва стримувалася досить складною системою оподаткування, обліку і звітності. До суб'єктів малого підприємництва належать фізичні і юридичні особи з невеликою кількістю найманих працівників і обсягом ре­алізації продукції (товарів, послуг). Після введення спрощеної системи оподаткування, обліку й звітності суб'єктів малого підприємництва тільки за перші два роки їх кількість зросла в сім разів і досягла понад мільйона осіб, а сплата єдиного податку збільшилася в 6,1 раза порівняно з попередніми роками. Тобто економічні відносини дістали додатковий імпульс внаслідок усу­нення причин їх штучного стримування.

Уведення ж додаткових форм фінансової звітності, нових за­собів обліку розрахункових операцій, навпаки, для таких суб'єктів малого бізнесу потягне за собою припинення зазначе­ної тенденції.

РОЗДІЛ XIV

ПРАВО, ЕКОНОМІКА, ПОЛІТИКА

Наявність у цивільному законодавстві досить статичних, відо­мих ще з часів Давнього Риму норм про договори купівлі-прода-жу, доручення, міни, застави та багатьох інших, протягом століть забезпечує звичайне відтворення економічних відносин.

Можливості передбачення розвитку соціально-економічних явищ з метою їхнього правового оформлення мають досить вузькі межі. Економічні явища перебувають під впливом не тільки стихійних соціально-економічний процесів, але й раціональних факторів, як, наприклад, вплив державної влади через законо­давство тощо.

Коли певні тенденції, що стали помітними в економіці, знахо­дять своє адекватне відображення в правовій формі, процес функціонування економіки відбувається нормально, що свідчить про ефективність діючих у цій сфері правових норм.

З часом економічні відносини і правова форма, яка їх забезпе­чує, застарівають, що, у свою чергу, вимагає реформування усієї економіки або її окремих сторін і нового законодавчого забезпе­чення цих економічних відносин.

При цьому вирізняють тенденції абсолютні, довгострокові і короткострокові, такі, що з'являються й зникають за певних умов, і універсальні, необхідні, неминучі, що випливають з еко­номічного життя і не можуть бути усунуті ніяким втручанням у соціальну сферу.

Щоб пізнати економічні тенденції, виявити і врахувати їх у відповідній правовій формі, необхідно якомога точніше визначити умови, за яких вони зникають. Річ у тім, що цих умов можна прос­то не помітити. Наприклад, існує економічна тенденція до нагро­мадження засобів виробництва. Але навряд чи можна сподіватися на те, що вона збережеться там, де швидко зменшується кількість населення. Зменшення засобів виробництва, у свою чергу, може залежати від неекономічних факторів. Це означає, що якщо в ос­нову законодавчих рішень будуть покладені недостатньо вивчені економічні тенденції, то не буде жодних підстав посилатися на право як основну причину недоліків, які є в економіці.

Оскільки за допомогою правової форми не завжди одержу­ють очікуваний результат, склалася думка про певну її друго­рядність. Наприклад, Закон України від 21 листопада 1995 року «Про промислово-фінансові групи в Україні», незважаючи на численні зміни до нього, досі не дістав потрібної реакції в системі економічних відносин. На цей час в Україні не зареєстровано жодної промислово-фінансові групи, хоча в Росії їх майже 75.

Правова форма не повинна і не може бути визнана рівнознач­ною з економічною системою та її якостями. Законодавство ви­ступає фактором, який спрямовує розвиток економіки не аби-ку-ди, а відповідно до потенційних її можливостей у даний період. Причому взаємодія між цими двома системами здійснюється не просто, так би мовити, лінійно: нормативний припис — очікува­ний економічний результат. Правовий припис передбачає в зада­них межах безліч можливих способів організації економічного змісту. Правова форма надає економічним відносинам нових яко­стей, у чому й полягає її регулятивна роль.

Прогнозування руху економічної системи, в чому великого значення набувають правові форми її опосередкованості, може бути достовірним лише на відносно коротких часових проміжках. За будь-яких суспільних умов окремі особи, групи людей, держа­ва завжди обмежені наявним майновим багатством суспільства, кількістю засобів виробництва і предметів споживання, існуючим рівнем техніки, системою суспільного розподілу праці, роз­поділом робочої сили між різноманітними галузями господар­ства, системою особистих потреб та іншими умовами. Досить ва­гомим фактором, що обумовлює межі прийняття економічних і правових рішень, є нині «екологічний імператив», що ставить під питання саме існування людини.

Розглядаючи процес взаємодії права й економіки, слід врахо­вувати не тільки фактичний стан економіки, але й економічну політику, яку проводять органи влади, а також і вплив наукових шкіл, теорій на зміст рішень, які ці органи приймають. Так, ідеї «свободи ринку», безконтрольної ринкової економіки з часом змінилися на більш зважені підходи «соціально орієнтованої еко­номіки», пов'язаної з активним втручанням держави в її регулю­вання. Недоторканність приватної власності, як з'ясувалося, по­винна узгоджуватися з суспільними інтересами. Досить корис­ною виявилась ідея планування економіки та правових рішень, що її регламентують. Отже, і роль законодавства на сучасному етапі розвитку економіки України, на відміну від інших держав, може бути викладена в таких напрямках.

Передусім слід забезпечити правовими засобами різно­манітність форм власності, рівність правового становища суб'єктів ринкових відносин, приватизацію державної власності, підлеглість державного сектора загальним правилам ринкової економіки, скорочення бюджетних витрат.

РОЗДІЛ XIV

Ще одним напрямком визначення ролі законодавства на су­часному рівні розвитку економіки є гарантування свободи під­приємництва, що перебуває у свободі здійснення чи нездійснення правової дії, а також у змісті та формі правової дії. З цим пов'яза­не завдання зменшення оподаткування для стимулювання еко­номічного росту і збільшення збирання податків.

Обмеження монополізму і неприпущення недобросовісної конкуренції є також важливою складовою ринкових відносин. При цьому більш продуктивним є не так забезпечення добро­совісної (егоїстичної) конкуренції, як поступове витиснення кон­куренції і заміна її на колективне співробітництво, співпрацю на благо суспільства між різними соціальними групами, служіння суспільству. Успіх європейського співтовариства є безумовним прикладом міжнаціонального, міждержавного співробітництва на противагу економічній конкуренції.

Право покликане забезпечити оптимізацію державного втру­чання в економіку. Це завдання не має кількісної оцінки. Воно спрямоване на збільшення ефективності виробництва, зайнятості населення, вирівнювання деструктивних явищ ринку (безробіття, коливання цін, зниження життєвого рівня), на посилення охоро­ни інтересів споживача і, нарешті, соціальної стабільності в су­спільстві.