Політика як соціальне явище її взаємодія з іншими суспільними сферами

Політологія – наука про політику.Для розуміння пред­мету потрібно з'ясувати суть поняття «політика».

Стосовно розуміння цього поняття можна виділити де­кілька аспектів:

1. Політика як державне, регіональне і муніципальне уп­равління;

2. Політика як партійна діяльність в процесі розподілу політичної влади;

3. Політика як діяльність груп тиску, спрямована на від­стоювання інтересів соціальних груп на державному рівні;

4. Політика як масова участь у політичних процесах: ви­борах, референдумах, мітингах, маніфестаціях, тощо;

5. Політика як сукупність політичних інститутів, які здій­снюють владу й управління суспільством.

Якщо в чотирьох перших випадках акцент робиться на розумінні політики як специфічної форми суспільної діяль­ності, то в п'ятому – як сукупності певних структур і за­кономірностей їх функціонування, які можна позначити поняттям «політична система». Отже, якщо політичні явища розглядаються в їхньому діяльному аспекті – вживається термін «політика», якщо в структурно-функціональному – «політична, система». Політику треба розуміти як форму суспільної діяльності, спрямовану на здобуття, використання, підтримку і повалення державної влади, реалізацію інте­ресів особи, соціальних груп на державному рівні.

Політика в суспільстві завжди виражає і представляє певні суспільні інтереси. Інтерес – це об'єктивно зумовле­ний мотив діяльності окремої людини, соціальної спільноти, суспільства в цілому, спрямований на досягнення мети. По­літичний інтерес має пряме або опосередковане відношення до влади для досягнення певних цілей: задоволення матеріальних потреб, піднесення добробуту, стабілізації суспіль­ства, забезпечення умов для безпеки і свободи особи, реалізації власних владних амбіцій, а також розв'язання со­ціальних проблем, піднесення престижу тощо. Політичний інтерес виявляється як інтерес окремих осіб та соціальних груп передусім у формі всезагального, тобто у формі, яка має примусову силу для всього суспільства. Тим загальним е здебільшого необхідність збереження єдності і цілісності суспільства, становлення людини як вільної, унікальної і не­повторної істоти. Отже, політика є, по-перше, виявом інте­ресів окремих осіб, соціальних груп, їх зіткненням і проти­борством; по-друге – способом певної субординації цих ін­тересів, підпорядкування їх найвищому началу, більш зна­чущому й обов'язковому. Якщо у примітивних суспільствах політика слугує інструментом реалізації інтересів панування домінуючих груп, то в сучасному цивілізованому суспіль­стві – інструментом узгодження інтересів, підпорядкування їх більш загальному – національному інтересу, а також інтересам міжнародних спільнот і організацій. Усвідомлення політичних інтересів соціальними групами робить їх суб'єктами політики, а нерозуміння цих інтересів — об'єк­тами політики. Суб'єкти політики – це:

- особи і соціуми,

- спеціально створені установи й організації.

Об'єктами політики є всі явища політичного та суспільно­го життя, на які спрямована діяльність суб'єктів політики. Ними можуть бути елементи політичної, економічної, пра­вової і культурно-духовної підсистем суспільства, а також соціуми й окремі особи.

Соціальні групи та особи, які не усвідомлюють своїх со­ціальних інтересів, не здатні виразити їх безпосередньо або через організовані форми тиску, стають об'єктами політич­ного маніпулювання, жертвами обману і самообману, тому що не розуміють, чиї інтереси виражає та чи інша ідеологічна течія. Наприклад, ідея про підтримку низьких цін державою за рахунок дотацій є для більшості в Україні популярною, але вигідна вона тільки монопольним структурам для власного збагачення і шкідлива для суспільної біль­шості, оскільки така підтримка розкручує спіраль інфляції.

Політика як суспільна діяльність співвідноситься з ін­шими формами суспільної діяльності – економікою, правом, мораллю, релігією.

Що стосується співвідношення політики з економікою, то в колишньому СРСР панувала думка, що економіка важливіша ніж політика, що більше треба займа­тися економікою, ніж політикою. Така думка є трансформацією в масовій свідомості марксистської ідеології «про первинність економіки щодо політики». Інша справа, що найважливішою стає політика в галузі реформування економіки, оскільки без неї неможливо розв'язати інші суспільні про­блеми.

Співвідношення між економікою і політикою в історич­ному вимірі можна виразити таким чином:

1) закони еко­номічного розвитку визначають зміст і соціальний вектор політики через економічні інтереси соціальних груп, зміну структури виробництва і споживання, технологічні інновації;

2) політичні інститути залежать від економічного розвитку, особливо у примітивних суспільствах;

3) політика стримує економічний розвиток або корегує його відповідно до со­ціальних і національних інтересів, особливостей історичної ситуації;

4) політика, враховуючи закони об'єктивного еко­номічного розвитку, забезпечує спокійний перехід від одного економічного укладу до іншого;

5) політика має вирішальний вплив на економіку в перехідних суспільствах, оскільки мо­же стабілізувати або дестабілізувати фінансову систему, стримати інфляцію або розкрутити інфляційну спіраль, створити нову економічну модель і тим самим дати поштовх для культурної модернізації або допустити стагнацію при еклектичному існуванні елементів старої і нової систем.

Політика і мораль як сукупність цінностей і норм неправового характеру пов'язані між собою. Громадськість нама­гається оцінити політику і політиків категоріями справед­ливості, честі, чесності, виходячи із цих цінностей і норм, які існують в суспільстві. Однак колективна мораль не за­вжди співпадає з універсальними цивілізаційними мораль­ними принципами і тому етична оцінка політичної діяльності може мати спотворений характер відносно цивілізаційних моральних стандартів. Так, на Заході подружня невірність може зашкодити політичній кар'єрі, а у посткомуністичних країнах – звинувачення у корупційній діяльності не часто можуть перешкодити політичному успіху.

Крім цього, відсутність жорсткої політичної конкуренції, наявність договірних «нічиїх» між політичними угрупуваннями, відсутність правових механізмів цивілізованого усу­нення своїх конкурентів з арени не дає змоги громадськості адекватно оцінити моральні якості політиків.

Співвідношення між політикою і мораллю можна звести до таких принципів:

1) політика завжди аморальна,

2) для досягнення високоморальних цілей (здобуття незалежності, утвердження слави і величі держави, тощо всі засоби (в тому числі і насильницькі) мають моральне виправдання,

3) ніяка мета не може виправдати аморальні засоби (насиль­ство, брехню, підступність).

Останній принцип дедалі більше знаходить підтвердження у політичній практиці сучасного цивілізованого суспільства. При цьому треба сказати, що мо­ральність політиків в її універсальному цивілізаційному зна­ченні залежить також від ситуації, в якій функціонує політика, а саме:

- ефективності соціального контролю над владними структурами;

- умов політичної конкуренції,

- рівня політичної культури політичних еліт і мас.

Стосовно співвідношення політики і права потрібно за­значити, що ефективність правового регулювання залежить від рівнодії інтересів соціальних груп на політичній арені, а також від рівня економічного і культурного розвитку краї­ни. Така рівнодія інтересів є основою для створення права, яке служить всьому суспільству, а не тільки окремим соціальним групам, як це має місце в посткомуністичних дер­жавах. Отже, врівноваження інтересів соціальних груп є умовою вироблення таких правил гри, які не дають змоги одним жити за рахунок праці інших, тобто безжалісно відки­дають паразитичні способи мислення і діяльності. Крім цьо­го, правова система залежить від попередньої правової (а також політичної) культури та економічного розвитку, міжнародних відносин. Наприклад, серед сучасних політиків, не­залежно від їхніх ідеологічних орієнтацій, знань чи певних інтересів, мало знайдеться таких, які прямо нехтували б принципами міжнародного права. Отже, право є результат погодження суспільних інтересів політичних суб'єктів через механізм державної влади з метою досягнення певного стану рівноваги, з одного боку, з іншого – умова розв'язання сус­пільних проблем у межах принципу права, а не принципу сили.

Якщо зіставити релігію і політику, то побачимо, що в історії домінування як церкви над державою, так і держави над церквою мало негативні наслідки. Тому сьогодні вико­ристання церкви в політичних цілях, а також втручання церкви в державні справи є суспільно-небезпечним явищем, Держава покликана забезпечити правові гарантії свободи людини і безпеки нації, а церква – умови для внутрішньої свободи людини, морального відродження народу,

Отже, політика як суспільна діяльність має такі ознаки:

1) мета політики – забезпечити панування одних соці­альних груп над іншими, одних інтересів над іншими або узгодження соціальних інтересів; створення механізму реа­лізації спільної волі і спільного інтересу;

2) соціальна функція політики – управління соціальними процесами;

3) суб'єкти політики: держава, партії та соціальні групи, особи, які усвідомлюють свої інтереси, спроможні їх вира­зити і захистити на державному рівні;

4) політика передбачає поєднання практичної діяльності, науки і мистецтва. Тому політик повинен не тільки мати досвід політичної діяльності, але й володіти глибокими гу­манітарними знаннями (юридичними, соціологічними, еконо­мічними), вміти впливати на людей, вибирати найбільш оптимальні варіанти комунікації з масами;

5) засобами політики є сила, право і мораль. Сила як сукупність матеріальних та організаційних засобів примусу й насильства, домінувала в політиці впродовж всієї історії людства. В сучасних цивілізованих країнах переважають здебільшого право і мораль. Оптимальне поєднання, незалежно від історичної ситуації, сили, права і моралі потрібне завжди. Якщо не буде розумного співвідношення цих засобів, політика втрачає свою здатність виразити інтегрований суспільний інтерес. Скажімо, якщо сила влади не обмежена правом, – це деспотія, і навпаки, якщо влада не спроможна забезпечити виконання правових норм – це розгул анархії і охлократії. Співвідношення між правом і силою в політиці здебільшого залежить від морального стану суспільства. Низький рівень морального стану суспільства потребує збільшення сили влади, а високий – посиленого правового регулювання.