Сучасний світ та його обличчя

Напередодні XXI століття сучасний світ підійшов до такої межі, коли загальнолюдські цінності, передусім виживання людства, набули пріоритетного значення.

Світ щодо свого соціального вибору, ідеологічних та релігійних переконань, способу життя — різний. Цілком зрозуміло, що відмінності зберігатимуться і надалі. Але чи варто через це застосовувати зброю? Можливо, було б правильніше переступити через те, що розділяє, заради людських інтересів, заради життя на Землі?

Прогресивно мисляча частина людства свій вибір зробила, утверджуючи філософію виживання. Потрібен світ, у якому б кожен зберіг свої філософські, політичні, ідеологічні погляди, свій спосіб життя. Шлях до нормалізації міжна­родних відносин в економіці, в сфері інформації, екології повинен пролягати через інтернаціоналізацію. Основний ви­хідний принцип простий: ядерна війна не може бути засобом досягнення політичних, економічних, ідеологічних чи інших цілей. Це — революційний висновок. Філософія виживання вимагає визнання ще однієї аксіоми: безпека неподільна. Вона може бути рівною для всіх або ж її не буде зовсім. Єдина її солідна основа — визнання інтересів усіх народів і держав, їх рівності в міжнародному житті.

У період переходу до третього тисячоліття концептуальні аспекти бачення сучасної цивілізації грунтуються на нових міжнародних відносинах. Основні з них — свобода вибору, пріоритетний характер загальнолюдської ідеї, деідеологізація міжнародних відносин, інтернаціоналізація діалогу та пере­говорів, необхідність співтворчості та співрозвитку як умови успішного вступу в мирний період.

Сучасний світ докорінно відрізняється від того, яким він був на початку або навіть у середині нинішнього століття.

Світова співдружність за останні десятиліття поповнилася великою кількістю суверенних держав, які не тільки нале­жать до різних суспільно-політичних систем, а й перебувають на різних рівнях одного й того ж суспільного ладу. Наростає тенденція багатоваріантності суспільного розвитку, до того ж не однолінійної, а такої, що існує в різних площинах.

Цілісність світу грунтується передусім на загальних закономірностях розвитку цивілізації, для якого характерна певна послідовність.. Основоположні економічні, соціальні, культурні та інші досягнення попередніх епох, етапів, періодів стають фундаментом для подальшого вдосконалення усіх форм життєдіяльності цивілізації. Проте командно-адміністративна сталінська модель державного устрою не стала більш високою у порівнянні з капіталістичним світом сходинкою еволюції. Досвід ряду країн, віднесених до категорії соціалістичних, засвідчив утопічність цього експе­рименту. Спосіб виробництва, який був названий соціалістичним, за часи свого історичного розвитку не забезпечив більшої, ніж при капіталізмі, ефективності виробництва, і причина цього — в самій моделі, в системі економічних і соціальних відносин у суспільстві. Не виявилася в умовах командно-адміністративної системи й інша універсальна за­кономірність людства — подальше визволення праці. Навпа­ки, відбулося нове закріпачення селян і робітників, їх позаекономічне "прикріплення" до засобів виробництва. Проти цієї моделі суспільного врядування були спрямовані дії демократичних сил в усьому регіоні так званого реального соціалізму. Власне кажучи, йшлося про створення умов для нормального людського життя, економічного і соціального розвитку ряду держав. Реально існуюча модель соціалізму виявилася неспроможною швидко втілити науково-технічні досягнення у виробництво і побут. Умови праці, як і умови відтворення робочої сили— дозвілля, охорона здоров'я, соці­альне страхування в соціалістичних країнах поступилися умовам, що існують у промислово розвинутих державах Заходу. Були відкинуті такі досягнення цивілізації, як свобода асоціацій, свобода слова і друку, вільні вибори, правова держава. Віками перевірені демократичні процедури здійснення свобод ігнорувалися або були деформовані, і тільки зараз більшість із цих країн повертаються до наро­довладдя, до загальнодемократичних принципів.

Теорії постіндустріалізму Д. Белла, Дж. Гелбрсйта, У. Ростоу, Г. Кана та інших, теорія "суспільства третьої хвилі" О. Тоффлера, "інформаційного суспільства" Дж. Гершані тією чи іншою мірою, з різних світоглядних позицій відображають цілісність сучасного світу, для якого характерні високий рівень інтернаціоналізації виробництва, поглиблення міждержавних зв'язків на основі якісно нових науково-технічних досягнень, особливо в галузі інформаційної тех­нології, поява загальнолюдських проблем, спільність долі всіх народів: збереження їхнього життя може бути всеохоплюючим і лише взаємним, загальнолюдським завданням.

Важливою рисою сучасного світу є його національний вимір. Він зумовлений тим, що окремі країни вже пройшли межу міжнаціональних конфліктів і увійшли в рамки нор­мального політичного розвитку. Є і такі, де процес утвер­дження етнічності ще перебуває на піднесенні. Деякі нації взагалі тільки формуються.

Збереження і навіть примноження національної різно­манітності світу випливає з того, що сучасний економічний і соціальний розвиток відбувається не в безповітряному просторі, а накладається на історичну пам'ять конкретних національних і регіональних спільностей. Вона грунтується на віковому досвіді і зафіксована у звичаях, способі життя, культурі, релігійних віруваннях, політичних та ідеологічних настановах. Накладання нового на традиційне дає неоднакові результати. Багато що залежить від національного характеру — продукту історичного розвитку народу, від конкретного балансу економічних, соціальних та політичних сил, від співвідношення внутрішніх і зовнішніх обставин.

Чим відсталіша держава, тим довший шлях їй доведеться пройти до цивілізованого суспільства, тим з більшою силою на неї впливають усякі потрясіння. Для одних соціальних груп цей шлях відкриває широкі перспективи, для інших супроводжується підривом звичних устоїв існування, зміною способу життя, для третіх — це пряма загроза втрати засобів до існування. Тому реальні та вигадані погрози, породжені інтернаціоналізацією в економічній, соціальній, політичній та культурній сферах, викликають масовий страх та опір цьому процесові. Часто вони знаходять вияв у пожвавленні та поширенні консервативно-фундаменталістських поглядів, які втілюються в релігійну форму.

Будь-які спроби сформувати взаємозалежність, ігноруючи об'єктивну різноманітність світу, можуть лише загальмувати рух уперед. Тільки добровільно, без політичного тиску та економічного примусу ззовні можна сприймати взаємоза­лежність як благо, а не прокляття.

Визнання єдності і різноманітності світу — це один бік питання. Значно складніша справа — втілення такої філо­софії в практику. Для того, щоб мудрі ідеї виявилися життєздатними, їх основоположники повинні розпочати по­шук шляхів практичної реалізації цих ідей і самі подавати приклад вірності їм. Зробити це, безперечно, непросто.

В житті будь-якої країни є чимало неузгодженостей внутрішніх потреб із загальнолюдськими інтересами. Ска­жімо, негайне припинення екологічно шкідливих виробництв може призвести до дезорганізації господарського життя. Це— реальні проблеми.

Напевно, вихід полягає в тому, щоб визначити загаль­нолюдський інтерес, не нав'язуючи його своєму власному народові, а формуючи національні інтереси відповідно до його потреб.

Візьмемо ідею інтернаціоналізації розв'язання проблем. Враховуючи нинішні інтереси, вона виглядає невимовно складною, бо будь-які переговори — двосторонні чи багато­сторонні — це пошук балансу не лише на міжнародній арені, а й усередині кожної країни, що є учасницею переговорів, до того ж друге завдання часто буває склад­нішим, ніж перше. Можливо, розв'язати його можна шляхом цілеспрямованої підготовки громадськості тієї чи іншої країни до того, щоб стати зручними партнерами для інших, причому так, щоб це відповідало власним національним інтересам.

Інтернаціональні процеси позитивно впливають і на внутрішню політику країн. Скажімо, вироблення міжна­родною співдружністю високих стандартів у сфері дотримання прав людини створює еталон, на який змушені орієнтуватися держави.

Отже, інтернаціоналізація і урізноманітнення світу при правильному підході не суперечать, а навпаки, доповнюють одне одного. Однак рівновага, в якій вони перебувають, дуже рухлива. Вона здатна змінюватися під дією можливого негативного розвитку подій, навіть у найвіддаленішій пери­ферії. Принцип інтернаціоналізації переговорних процесів реалізується в складній діалектиці національного та інтер­національного і залишає місце для дій односторонніх і багатосторонніх. Це необхідна умова стабілізації всієї системи міжнародних відносин.

Забезпечення міждержавних відносин, адекватних ціліс­ності та суперечливості сучасного світу, передбачає деідеологізацію цих відносин. Мається на увазі, що ідеологічні та державні інтереси не збігаються. Нагадаємо, що ідеологія — це сукупність ідей, поглядів, які відображають цільові настанови соціальних спільностей, один із факторів, під дією якого формуються державні інтереси. Тому деідеологізація міждержавних відносин не означає відмови від тих чи інших цінностей. Адже будь-яка система поглядів інтерпретує реальність цілісного взаємозалежного і дуже тендітного світу.

Імперативом світу єдиного і різноманітного є свобода вибору. Така свобода існує де-факто, оскільки національні культури так чи інакше реагують навіть на нав'язані ззовні ідеологічні та політичні системи. Неоглобалістські претензії на володіння істиною в останній інстанції, на знання того, як повинні жити інші народи, спроби диктувати "правильне" суспільне врядування — непродуктивні. До того ж навіть демократичні цінності в "експортному виданні", як правило, дуже швидко знецінюються.

Здійснення свободи вибору — процес непростий саме тому, що багато народів в усіх частинах світу тривалий час не мали цієї свободи. Через те не виключено, що свобода вибору буде утверджуватись у різноманітних формах, у тому числі і таких, які не відповідатимуть гуманістичним стан­дартам.

Свобода вибору передбачає різні варіанти вибору. Це може бути вибір варіантів у рамках однієї системи і навіть у межах однієї країни. В багатонаціональних державах, які становлять конгломерат національних культур, традицій, психологій, багатоваріантність, яка забезпечує поєднання цілого і частини, є необхідною умовою успішного розвитку.

В будь-якому випадку потрібна терпимість. Передусім великих держав. Треба зрозуміти, що кожен народ повинен перехворіти, перестраждати "своїми хворобами" і знайти найбільш ефективний шлях мінімалізації втрат у цій справі— створення такого світового середовища, яке б давало стимули для внутрішньої поведінки, що відповідала б міжнародним гуманістичним стандартам.

Сучасний світовий розвиток підтверджує висновок про те, що історія суспільства — не сума випадкових доданків, не хаотичний матеріальний рух, а закономірний поступаль­ний процес. Його суперечності не тільки виносять вирок старому світові, а й є джерелом, рушійною силою суспільного розвитку.

Сучасний світ складний, різноманітний, динамічний, про­йнятий протидіючими тенденціями, переповнений супереч­ностями. Ніколи раніше Земний дім не був під таким сильним тиском політичних і фізичних навантажень. Нау­ково-технічна революція спричинилася до того, що ряд проблем — економічних, продовольчих, екологічних, демог­рафічних, які ще зовсім недавно вважалися національними чи регіональними, нині стали глобальними.

Сучасна світова цивілізація, світове господарство пере­творюються в єдиний організм, поза яким не може нормально розвиватися жодна держава, хоч би до якої суспільної системи вона належала і на якому б економічному рівні вона перебувала. Сучасна світова цивілізація — це понад 230 великих і малих країн світу. Послаблюється чи зростає процес успадкування протилежностей та відмінностей?

Слід зауважити, що втрачають своє значення деякі попередні розбіжності і суперечки. їхнє місце посідають інші конфлікти. Життя змушує відкидати звичні стереотипи, застарілі погляди, звільнятися від ілюзій. Змінюється саме уявлення про характер та критерії прогресу. Наївно думати, що проблеми, які хвилюють сучасне людство, можна роз­в'язати засобами і методами, що використовувались і зда­валися придатними раніше. Дійсно, людство нагромадило багатий досвід політичного, економічного, соціального роз­витку в різних умовах, але сьогодні цього досвіду вже не досить.

Нинішній світ вимагає пошуків інших шляхів майбутньо­го. Звичайно, у цій справі слід спиратися на наявний досвід, враховуючи корінні відмінності між тим, що було, і тим, що є. Такі реальності цілісного, взаємозалежного і в той же час різноманітного світу висувають на перший план завдання свідомого керування світовою співдружністю. Мета завдання — внести елементи впорядкованості в суперечливу сукупність інтересів та цілей, обміркованих чи імпульсивних дій, з яких складається те, що зветься міжнародною обста­новкою.

В міцну соціально-політичну силу перетворилась ідея демократизації всього світопорядку. Сучасність характери­зується тим, що в основі прогресу лежить загальнолюдський інтерес. Усе це гостро ставить питання про новий механізм функціонування світового господарства, нової структури міжнародного поділу праці. Розвиток світової економіки оголює суперечності і межі індустріалізації традиційного типу. По­дальше її розширення штовхає людство до екологічної катастрофи. А поряд з тим у багатьох країнах світу промисловість ще дуже слабко розвинена, і є навіть такі країни, що не вийшли з доіндустріальної стадії. Постає проблема: або їхній економічний розвиток піде шляхом старих технологічних зразків, або ж вони зможуть включи­тись в процес екологічно чистого виробництва. Інша про­блема: прірва між розвинутими державами і більшістю тих, що розвиваються, не скорочується, а стає проблемою гло­бального масштабу.

В цих умовах розв'язати глобальні проблеми, що стоять перед людством, можна лише визнаючи єдність, цілісність світу та поглиблюючи і оновлюючи гуманістичний потенціал людства.

Наши рекомендации