Курсова робота складається зі вступу, п’яти розділів, висновків та списку використаних джерел

МВС УКРАЇНИ

ОДЕСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ВНУТРІШНІХ СПРАВ

НАВЧАЛЬНО-НАУКОВИЙ ІНСТИТУТ ФІНАНСОВО-

ЕКОНОМІЧНОЇ БЕЗПЕКИ І ПРАВА

(заочна форма навчання)

Кафедра

КУРСОВА РОБОТА

На тему:

«Правовий статус суддів України»

Підготувала:

Студентка 3 курсу, група №1

Лазарева Ольга Іванівна

Науковий керівник:

Одесса 2012

ЗМІСТ:

ВСТУП………………………………………………………………………3-4

ВСТУП

В історії людства не було і не буде більш ефективного способу захисту прав, ніж судовий. Від діяльності суду, професіоналізму суддів великою мірою залежить розвиток державності і втілення принципів правової держави. Кожен громадянин України має право на об'єктивне, неупереджене та справедливе правосуддя.

Суддя – це посадова особа, що є носієм судової влади в Україні, який у конституційному порядку, наділений важливими повноваженнями, для здійснення правосуддя й виконання своїх обов'язків на професійній основі. Суддя приймає рішення від імені держави, що є обов'язковим для виконання на всій території України.

Правовий статус суддів - це сукупність прав і обов'язків, закріплених та гарантованих законом, стосовно порядку обрання суддів, їхніх повноважень, гарантій їхньої діяльності та відповідальності. Статус суддів закріплено та гарантовано Конституцією України, законами України "Про судоустрій і статус суддів", "Про Конституційний Суд України"

Актуальність теми дослідження. На мою думку, питання правового статусу суддів є актуальними на сьогоднішній час, так як основним завданням судово-правової реформи є становлення справжньої незалежної судової влади, здатної забезпечити надійний захист прав та основних свобод людини і громадянина. А саме незалежне законодавче визначення статусу суддів є вирішальним кроком до реалізації демократичних ідей правосуддя.

Я гадаю, що для вирішення окремих проблем, необхідний принципово новий підхід до визначення поняття, структури і змісту правового статусу судді, сутності його службових прав, обов'язків, повноважень і правосуб'єктності.

Усе вищевикладене й визначає актуальність теми даної курсової роботи.

Мета і завдання курсової роботи. Отже, метою даної курсової роботі є дослідження особливостей правового статусу суддів України.

Для досягнення поставленої мети в курсовій роботі вирішуються такі питання як:

– визначаються правові основи діяльності суддів,

– характеризується суддя, як носій судової влади та його повноваження,

– з’ясовуються умови добору та обрання суддів,

– визначається порядок звільнення з посади і припинення повноважень суддів,

– характеризується забезпечення незалежності суддів та їх недоторканості,

– визначається матеріальне і соціальне забезпечення суддів, як гарантія їх діяльності,

– досліджуються органи суддівського самоврядування,

– з’ясовуються підстави і види дисциплінарної відповідальності суддів, а також порядок застосування мір дисциплінарної відповідальності до суддів,

– обґрунтовуються шляхи реформування судової влади та їх вплив на подальше визначення статусу суддів в Україні.

Об’єктом дослідження є правові основи діяльності суддів, система норм міжнародного права й національного законодавства, що регламентують правове становище суддів України.

Предметом дослідження є визначення та розкриття поняття правового статусу суддів, його сутність і зміст.

Нормативну базу курсової роботи становлять Конституція України, закони України, що регламентують правовий статус суддів, міжнародно-правові документи з питань організації й діяльності судової влади, інші нормативно-правові акти, що закріплюють окремі елементи статусу суддів.

Методи дослідження. Висновки і положення, що містяться в роботі, спираються на конституційні норми, а також законодавчі та нормативні акти, що регулюють правове становище суддів.

Курсова робота складається зі вступу, п’яти розділів, висновків та списку використаних джерел.

РОЗДІЛ I.

ОСНОВИ ДІЯЛЬНОСТІ СУДОВОЇ СИСТЕМИ

Судова система не зможе працювати ефективно й справедливо, якщо не будуть забезпечуватись максимально високі етичні норми поведінки суддів. Суддя має бути прикладом законослухняності, неухильно додержувати присяги й завжди поводитися так, щоб зміцнювати віру суспільства у чесність, незалежність, неупередженість та справедливість суду.

Як відомо, що чим вище становище людини, тим пильніша увага до її поведінки з боку суспільства, тим жорсткіші вимоги до вчинення нею тих чи інших дій, навіть й не пов'язаних з виконанням професійних обов'язків. З огляду на це, судді мають йти на деякі обмеження в своїй поведінці, які для звичайного громадянина виявляються обтяжливими.
До певного часу в Україні поведінку суддів регулювали лише окремі норми: ст. 127 Конституції України, Закон України «Про статус судців», ст. 18 Цивільного процесуального кодексу, ст. 20 Арбітражного процесуального кодексу, ст. 54 Кримінального процесуального кодексу, деякі постанови Пленуму Верховного Суду, Вищого арбітражного суду України, рішення кваліфікаційних комісій суддів та ін.

Значний крок уперед було зроблено 15 грудня 1999 p., коли четвертим З'їздом суддів України було прийнято рішення про прийняття Кодекс професійної етики судді. Але, на жаль, тимчасово затверджений Радою суддів України 24 лютого 2000 р. та прийнятий 24 жовтня цього ж року п'ятим З'їздом суддів України Кодекс у своєму невеликому обсязі не зміг досягти головної мети — захистити єдність та незалежність судової системи, окресливши лише жорсткі рамки поведінки для кожного судді у професійному та повсякденному житті, що дало не досить якісний ефект.
Сьогодні деякі народні депутати, беручи за основу Кодекс професійної етики, порушують питання його перегляду та прийняття відповідного закону, що регламентує професійну поведінку і етику судді. На їх думку, це найдоцільніший і ефективний засіб посилення якості правосуддя.

Слід мати на увазі, що суддя в демократичних правових державах належить до вищого прошарку суспільства і повинен мати такі якості, як самокритичність, самовдосконалення, уміння виправляти допущені помилки, критично сприймати поведінку інших осіб та вчасно приходити на допомогу. Суддя, що припустився неналежної поведінки, в першу чергу сам заінтересований у її виправленні, розуміючи, що престиж правосуддя — віра народу в справедливість судової системи може бути підірвана саме ним, його безвідповідальністю та невідповідною поведінкою.
Незважаючи на існуючі відмінності між нашим суспільством та суспільствами інших демократично розвинених країн, осудження неправильної поведінки судді з боку громадян мало чим відрізняється. Суддя не повинен припускати, щоб родинні, соціальні, політичні та інші зв'язки впливали на його поведінку та рішення суду, не повинен ставити свої особисті інтереси чи інтереси інших вище престижу правосуддя, не повинен створювати у інших враження, що вони мають на нього вплив. Суддя не може бути членом будь-якої організації, яка проповідує дискримінацію за расовою, статевою, релігійною чи національною ознакою, адже це дає привід для сумніву в його неупередженості, він не повинен дозволяти собі робити будь-які висловлювання, які можуть вплинути на результат чи порушити справедливість процесу.

Отже, суддя має сприймати як належне обмеження в непрофесійній діяльності — громадській, благодійній, урядовій, фінансовій та іншій, особливо коли ця діяльність заподіює шкоду авторитетові судової системи. І цих обмежень з етичної точки зору повинно бути значно більше, ніж законодавче визначених — ст. 127 Конституції України.

РОЗДІЛ 2.

Наши рекомендации