З дезадаптивними дітьми та молоддю

1. Соціальна реабілітація дітей з девіантною поведінкою

Вести мову про соціальну реабілітацію дітей і молоді з девіантною поведінкою можна лише тоді, коли фахівець досить добре уявляє, з яким контингентом йому необхідно працювати. Адже відомо, що внаслі­док несприятливих обставин з'являються різноманітні відхилення у соціалі­зації, що відображаються у прояві неадекватної поведінки і ставлення дітей та молоді до норм і вимог всієї системи суспільних відносин, в які включається людина на кожному етапі її розвитку і становлення. При цьому необхідно розмежовувати відхилення у соціалізації, за наявності яких соціальна дезадаптація, неадекватність поведінки індивіда не в собі соціальної чи протиправної ознаки, та відхилення у соціалізації, за яких дезадаптація носить антисуспільний характер, що суперечить нормам мо­ралі і права. За таких умов можна говорити про явище десоціалізації.

Основною ознакою десоціалізації є відчуження індивіда від соціаль­них інститутів, які виступають основними носіями установлених норм, моралі і прав. У такій ситуації відбувається вплив різних асоціальних і злочинних асоціальних субкультур з власними, корпоративними нормами і цінностями, які носять антигромадський характер.

А відтак простежується явище, коли соціальні відхилення і соціальна дезадаптація підлітків і молоді супроводжується деформацією їх соц­іальних зв'язків, а також категоричним відчуженням від сім'ї і школи. З метою подолання такого відчуження та включення об'єктів соціалізації і У суб'єкт-суб'єктні відносини і систему соціально значущих відносин необхідно реалізувати комплекс соціально-недагогічних заходів, спрямо­ваних як на оздоровлення ситуації та умов у школі, сім'ї, так і на індивідуальну психолого-педагогічну корекцію особистості з девіантною поведінкою.

Необхідності усвідомлення і вирішення проблеми сприяє твердження В.П.Кащепка, який ще у 20-ті роки XX ст. вивчав дану проблему і

з дезадаптивними дітьми та молоддю - student2.ru з дезадаптивними дітьми та молоддю - student2.ru 216 Соціальна робота

зазначав, що корекція недоліків особливості в процесі її становлення — це проблема великої значущості і вирішувати її продуктивно потрібно у контексті державної політики.

Причому він привертав уваїу до проблеми поєднання методико-тералев-тичних, навчально-педагогічних і виховних прийомів, спрямованих на ко­рекцію характеру і відновлення особистості в цілому. До того ж наголошу­валась на незаперечній залежності успіху реабілітаційного, процесу від тер­міну його початку: чим раніше почати, тим більше надії на успіх [1].

Важливими принципами у соціально-педагогічній реабілітації є:

1) заміна домінуючого у виховній роботі педагога па самого вихован­ця, який визначає зміст і методи роботи педагога;

2) орієнтація на потенційну соціальну психологічну повноцінність осо­бистості, котра реабілітується, і повернення її у звичне соціальне середо­вище;

3) постійне вивчення так званої "винятковості" індивіда у процесі корекційпо-реабілітаційної роботи має здійснюватися у тісній взаємодії педагога і психолога.

Не можна обминути при розгляді даного питання соціальну, корекц-ійну і реабілітаційну діяльність А.С.Макареика та С.Т.Шацького, які у 30-ті роки XX ст. заклали основні принципи, зміст і методи соціальної роботи з важковиховуваними дітьми і підлітками. В основу своєї педаго­гічної теорії вони заклали ідею створення педагогом виховного соціаль­ного середовища.

Так, С.Т.Шацький вважав, що одним із таких виховних середовищ можуть стати клуби за інтересами, які дозволяють дітям і підліткам розкрити "свої інстинкти" [2,123], особливо соціальні інстинкти, суть яких полягає у прагненні вчитися життю, пристосовуватись до життя, оволодівати соціальним досвідом, включатися в соціалізацію.

А ось у 60-ті роки минулого сторіччя простежується тенденція до більш глибокого вивчення даної проблеми, зокрема, у психологічному, соціально-правовому і медичному аспектах. Причому причини девіантної поведінки вбачалися в особливостях вікового розвитку особистості, у відчуженні від "нормальних" дітей, своєрідності прояву протесту проти "пригнічення" їхніх інтересів тощо.

У цей період В.О.Сухомлинський запропонував різноманітні засоби стимулювання самовиховання особистості. Домінантною в його рекомен­даціях була орієнтація на індивідуальний стиль побудови педагогічного процесу, на гуманізацію засобів виховання девіантиих підлітків [4].

Теоретичні основи соціальної роботи 217

Безперечно, процес перевиховання є довготривалим і складним, який передбачає: вивчення середовища, в якому ріс вихованець, аналіз пози­тивних і негативних рис характеру індивіда, формування позитивної ус­тановки і усунення недоліків у його загальному розвитку, прискорення позитивних начал, наявних в особистості.

Поступово термін "перевиховання" почав змінюватись на термін "реа­білітація", що означає "відновлення" (Франція); паралельно висувається термін "нормалізація" (Данія, Швеція). Проте термін "реабілітація" на­був міжнародного визнання, що привело до появи поняття: медична реаб­ілітація, психологічна реабілітація, педагогічна реабілітація, соціаль­на реабілітація. Причому соціальна реабілітація передбачає відновлення соціальних відхилень, порушених зв'язків і відносин із середовищем.

Реабілітація — медична, психологічна, педагогічна і соціальна — має багатий і різноманітний зміст і є своєрідним відображенням соціаль-но-педагогічиого оптимізму і гуманізму.

Суть реабілітаційного підходу у соціальному середовищі визначаєть­ся як комбіноване і координоване застосування медичних, соціальних, педагогічних, професійних заходів, спрямованих на компенсацію дефек-та, соціального відхилення [5, 4-6].

Все вище сказане дозволяє дати розгорнуте визначення поняття "соц­іальна реабілітація" стосовно до дітей і молоді, схильними до девіантної поведінки. Соціальна реабілітація дітей девіантної поведінки— це по­вна система, яка забезпечує відновлення у них порушених соціальних зв'язків і відносин, ідентифікацію індивіда як суб'єкта власної життєді-■ яльності.

Вітчизняна превентивна практика, на відміну від Заходу, де панує корекційно-реабілітаційна робота, побудована на індивідуальних діагнос-тично-корекційиих психологічних програмах, досить тривалий час мала чітку спрямованість на створення педагогічно організованого середови­ща. Зокрема, за методикою А.С.Макарелка ресоціалізуючим фактором виступає колектив завдяки включенню підлітка в систему гуманізованих міжособистісиих відносин. Соціальна реабілітація в такій ситуації відбу­валася за рахунок "паралельно" впливу колективу, який виконував ресо-ціалізаційну функцію.

Як показує практика, означена методика досить успішною спрацьо­вує і в тимчасових колективах, і в різних дозвіллєвих соціально-иедаго-гічних центрах і клубах.

Аналіз наукових шкіл і сьогоднішньої практики дозволив виявити деякі принципи соціально-педагогічиої реабілітації:

з дезадаптивними дітьми та молоддю - student2.ru 218 Соціальна робота

— опора на позитивні якості особистості;

— реабілітація потреби дитини чи підлітка у самоствердженні;

— формування в них життєвих прагнень;

— розвиток корисних інтересів і вищих духовних цінностей вихованця;

— глибока повага і довіра у взаємовідносинах з дітьми і молоддю. Виходячи із основних принципів і змісту соціальної реабілітації, можна

окреслити соціально-педагогічні завдання і функції, які вона спроможна вирішувати:

/. Відновлювану, яка передбачає відновлення тих позитивних якос­тей, які переважають у суб'єкта до появи девіантної поведінки, звернен­ня до пам'яті індивіда і його добрих справ.

2. Компенсаторну, суть якої полягає у формуванні в підлітка чи молодої людини прагнення компенсувати той чи інший недолік завдяки прояву зусилля в діяльності в тій галузі, яку він любить і в якій може швидко домагатися успіху (наприклад, у спорті, художній творчості, праці тощо).

3. Ситимулюючу функцію, яка спрямована на активізацію позитивної суспільно-корисної діяльності підлітка. Вона реалізується завдяки викори­станню методів схвалення, засудження, тобто обов'язково з проявом оці­ночного емоційного становлення до поведінки чи вчинків суб'єктів дії.

4. Виправну, ця функція пов'язана з виправленням негативних якос­тей підлітків і передбачає застосування різноманітних методів заохочен­ня, переконання, навіювання, прикладу тощо, які сприяють успішній корекції поведінки.

З цього можна зробити висновок, що процес соціальної реабілітації буде здійснюватись успішно в тому випадку, якщо у підлітка чи молодої людини вдастя розбудити потребу в самовдосконаленні, самовихованні і якщо об'єкт даного процесу стає активним суб'єктом корекційної робо­ти. До тенденцій, які сприяють успішній соціальній корекції особистості, на думку С.А.Бєлічевої можна віднести:

— гуманізацію превентивної практики, переважання охоропно-захис-них мір над мірами покарання і примусу:

— професіоналізацію виховної профілактики й охоронно-захисної діяльності, введення і підготовку спеціальних соціальних працівників чи соціальних педагогів, соціальних реабілітологів, практичних психологів, які мають спеціалізуватися з проблем практичної роботи по корекції поведінки іидивидів з відхиленням та оздоровленню умов їх сімейного і суспільного виховання;

«•

Теоретичні основи соціальної роботи 219

— створення мережі спеціальних структур, здатних здійснювати соц­іальну і соціально-нсихологічну допомогу сім'ї, дітям, молоді: консуль­таційні центри (пункти), центри довіри, дозвіллєві і реабілітаційні цент­ри, соціально-педагогічиі притулки для дітей, котрі попали в кризову ситуацію;

— психологізацію виховної профілактики і охороино-захисної діяль­ності, визначення провідної ролі медико-психологічної допомоги і підтрим­ки у корекцій відхилень у поведінці особистості, реабілітації неповнолітніх з різними формами соціальної і психологічної дезадаптації;

— визнання сім'ї як неповного інституту соціалізації дітей і підлітків, надання сім'ям соціально-правової, соціально-педагогічної і медико-пси­хологічної допомоги, в першу чергу, сім'ям групи соціального ризику, не спроможних самостійно викрити проблеми виховання [6,37].

Соціальна корекція девіантпої поведінки передбачає, перш за все, виявлення иеблагополуччя в системі відносин дитини як з ровесниками, так і з дорослими, а також оздоровлення соціальної ситуації.

Спираючись на теоретичні дослідження і досвід практиків, можна стверджувати, що сутність характеристики соціальної реабілітації дітей, підлітків і молоді включають:

—• створення виховного розвиваючого середовища для об'єкта реаб­ілітації;

— відновлення і підтримка соціально значущих умінь, установок, навичок і звичок;

— регулювання соціально несприйнятливих форм поведінки, інтегра­ція особистості в суспільство.

Що стосується організаційного аспекту соціальної реабілітації непов­нолітніх і молоді, схильних до девіантпої поведінки, то він передбачає:

— проведення соціально-медико-психолого-педагогічпої діагностики клієнта;

— складання індивідуальної комплексної програми реабілітації;

— реалізацію індивідуальної комплексної програми реабілітації;

— збереження і зміцнення отриманих соціально значущих резуль­татів корекції особистості.

Ефективність соціальної реабілітації у повнолітніх і молоді зале­жить, перш за все, від того, наскільки є адекватним створене соціально-педагогічне середовище і чи спроможне воно надати їм соціальну допо­могу і підтримку та сприяти реабілітаційному процесу.

Виходячи із поставленого завдання і перед представленням окремих технологій, необхідно визначити суть поняття "девіантна поведінка".

з дезадаптивними дітьми та молоддю - student2.ru з дезадаптивними дітьми та молоддю - student2.ru 220 Соціальна робота

У суспільстві давно сформовані уявлення про норми життя, правила і форми взаємовідносин, про поведінку, яка схвалюється і яка засуд­жується суспільством чи спільнотою.

Сьогодні наука розглядає соціальну норму і соціальне відхилення у поведінці як два протилежні полюси. Проте нормативна поведінка домі­нує в сучасному суспільстві як за поширенням, так і за соціальною значущістю. Серед чималої кількості визначень ми зупинимось на таком із них: "це правило, вимога суспільства до людини, в яких визначені більше чи менш точно обсяг, характер, а також межі можливого і допу­стимого у її поведінці" [8,47].

Звичайно будь-яка норма є корисною, якщо вона є значущою. Коли ж вона втрачає цю якість, то результат її соціальної дії буде негативним. Це приводить до її витиснення і заміною іншим правилом. І їх невико­нання уже не буде свідчити про девіантну поведінку, не бажані прояви в суспільній практиці.

Соціальне відхилення від норм складається із девіацій у трьох ос­новних сферах: особистість, середовище, організм. Індивідуальна спе­цифіка реалізації відхилення в поведінці і переживаннях людини полягає в переважанні: а) особистішого ядра з його сукупністю соціально-психо­логічних елементів; б) впливу соціального середовища з його багатог­ранними ознаками; в) індивідуальних властивостей людини, які надають поведінці певної своєрідності.

Асоціальною поведінкою, поведінкою з відхиленням у сучасній науці називається поведінка, в якій досить стійко проявляються відхилення від соціальних норм, як відхилення корисливої, агресивної орієнтації, так і соціально-пасивного типу [8,112].

Можна сказати, що поведінка з відхиленням чи девіантна поведінка відрізняються як за змістом і цільовою спрямованістю, так і за мірою суспільної небезпеки. Отже, девіантна поведінка як явище протилежне нормативній поведінці є системою вчинків, які виходять за межі загаль­ноприйнятих моральних і правових норм, за винятком норм психічного здоров'я. У сфері соціальної роботи більш адекватне таке визначення: девіантна поведінка відображає зв'язок поведінки особистості, соціаль­них груп і спільної з соціумом, всією системою суспільних відносин, регулювання яких здійснюється за допомогою системи соціальних норм, враховуючи при цьому взаємодію внутрішніх і зовнішніх факторів, які визначають появу мотивів, цілей і рішучості здійснити антинормативиий вчинок. Це дозволяє стверджувати, що діють кілька типів девіантної поведінки в життєдіяльності дітей, підлітків, молоді:

з дезадаптивними дітьми та молоддю - student2.ru

Наши рекомендации