Поняття практика і розвиток

Практика — цілеспрямована предметна діяльність людини щодо перетворення світу. Практична діяльність — спосіб існування людини.

Розвиток – особливий вид зміни, що є необоротним і обов,язково містить якісні перетворення.

3.1) принцип герменевтики (грец hermenevem —пояснювати, тлумачити)—філософський метод тлумачення та розуміння феноменів культури, зокрема текстів їх залежності від контексту культури, в якому він існував, і від культури суб'єкта, який здійснює інтерпретацію

2) томізм це - … філософське богословське вчення Ф. Аквінського і його послідовників. Наприкінці XIX ст. трансформоване в неотомізм.

Білет №22

1.Основні методи теоретичного пізнанняТеоретичне пізнання відображає предмети, властивості і відносини з боку універсальних внутрішніх, істотних зв'язків і закономірностей, що осягнуті раціональною обробкою емпіричних даних. Відбувається така обробка на основі форм мислення: поняття, судження, умовиво­ду, закону, категорії та ін. Головна мета теоретичного пізнання - збагнення об'єктивної істини, вільної від спотворення і суб'єктивності, пояснення і інтерпретація емпіричних фактів. Теорія оперує ідеалізованими об'єктами (ідеальний газ, абсолютно тверде тіло, ідеальний тип, матеріальна точка та ін.), тому теорія користується аксіоматичним методом, гіпотетико-дедуктивним, системно-структурним, структурно-функціональним аналізом, еволюційним, редукціоністським, методом підіймання від абстрактного до конкретного. Емпіричне і теоретичне - різні рівні пізнання, знання, розрізняються за засобами ідеального відтворення об'єктивної реальності, гносеологічної спрямованості, характером і типом здобуття знання, за методами, що використовуються, і формами пізнання. І все ж жорсткої межі між емпіричним і теоретичним не існує. Емпіричне пізнання, досліджуючи властивості і відносини речей, здобуває нове знання, стимулююче подальший розвиток теорії. Теоретичне дослідження шукає ствердження правильності результатів в емпірії. Дослід, експеримент завжди теоретично навантажений, теорія потребує емпіричної інтерпретації.

Концепції культури

Основні концепції культури: евдемонічні, натуралістичні, еволюційна теорія, циклічні, символічні, елітарні, соціологічні, теорії кризи культури.

Еволюціоністська теорія культури представлена в працях американського вченого Л. Моргана (1818—1881) і англійського історика Е.Тейлора (1832—1917) та інших дослідників. Її виникнення пов'язане з узагальненням емпіричних етнографічних матеріалів і визначенням закономірностей розвитку історії культури.

Сутність еволюціоністської концепції культури полягає в тому, що висувається і обґрунтовується принцип єдності людського роду та спорідненості потреб різних народів у формуванні культури. Основоположником концепції циклічного розвитку культури вважається італійський філософ Дж. Віко (1668—1744). Концепція циклічності у розвитку культури дістала дальший розвиток у працях М. Данилевського (1882—1885), О. Шпенглера (1880—1936), А. Тойнбі (1889—1975) та інших вчених.

Найбільш поширеною в наш час стала теорія культури О.Шпенглера, який виклав її у своїй знаменитій книзі "Занепад Європи". На його думку, кожна культура є "живим організмом" і має свою історію. Він заперечував існування загально людської культури, доводячи, що всесвітня історія складається з історії восьми замкнених у своєму розвитку великих культур. До таких культур вчений відносив китайську, індійську, єгипетську.

Антропологічну концепціюрозвивав американський етнограф А. Кребер, доповнивши її теорією стилів фундаментальних форм культури. Вчений вважав, що стиль властивий всім великим культурам та їх основним формам, поширюючи поняття стилю на науку, ідеологію, мораль і спосіб життя.

Серед різних концепцій культури вагоме місце посідає соціологічна. Вона представлена в працях багатьох вчених, зокрема П. Сорокіна (1889—1968), Г. Маркузе, Т. Адорнота ін. Сутність соціологічної концепції полягає в тому, що культура розглядається як цілісне утворення, складна ієрархічна система культурних і соціальних систем

2.1) індивідуалізм - тип світогляду, сутність якого є абсолютизація позиції окремого індивіда в його протиставленні суспільству.

Волюнтаризм - напрям у філ.., який проголошує основою буття волю; діяльність, що керується лише суб’єктивними бажаннями та рішенням. (лат. voluntanus — залежність від волі.Найвідоміші представники —Шопенгауер, Ніцше, які проголосили основою всіх явищ світу і людського життя волю. заперечується

Білет №23

1.Розкрийте зміст основних філософських напрямків стародавньої Індії і Китаю Філ Індії. Найвпливовішою з них є веданта, яку розглядають як теоретичну основу індуїзму. В широкому розумінні слова вона є сукупністю релігійно-філософських шкіл. Пізніше веданта зазнала впливу інших шкіл давньоіндійської філософії. Веданта грунтувалася на визнанні вищого авторитету Вед, увесь зміст яких розглядався як одкровення, джерело істинного знання. Досягнення істинного знання - знання брахмана - передбачає ряд умов: усвідомлення відмінностей між вічним і невічним буттям; відмову від будь-якої матеріальної винагороди; Буддизм виник у 6–5 ст. до н.е. Засновником був Сіддхартха. Він прозрів і пізнав вічні істини: Життя – це страждання. Страждання має свою причину. Корінь страждання жадоба до життя. Шляхів виходу із страждання – правильне життя, правильна мова, правильне пізнання .Вчення про пізнання. В теорії пізнання у буддистів не існує різниці між чуттєвою та розумовою формами, пріоритет надається практиці. Практика споглядання, роздумів є основним засобом пізнання навколишнього середо-вища. Проблема людини. Буд. заперечує існування душі, тобто окремої духовної істоти всередині людини. Буддис-ти заперечують існування і окремого атмана поза п”ятьма групами елементів, які становлять людську особистість, її психічну і матеріальні якості: свідомість, уява, почуття, кармічні сили, матеріальна оболонка людської особисто-сті. Окремішнє людське життя – це результат попередніх існувань.Філ думка Китаю В центрі уваги філософії Давнього Китаю були проблеми морально-етичної природи людини та побудови досконалої держави, управління суспільством. Важливу онтологічну роль відігравало поняття неба. Аналізувалися проблеми єдності світу та його розвитку, першооснови природи. Першоосновою всього сущого вважалося матеріальне начало "ці" і п'ять стихій — вода, вогонь, метал, дерево, земля. Конфуціанство — етико-політична концепція, яка істотно вплинула на розвиток філософії Китаю. Основне місце в конфуціанстві займали проблеми природи людини, її моралі та етики, життя сім'ї, управління державою. Конфуцій учив, ніби поведінка людей, їх суспільний статус залежить від неба, вищої духовної сили, яка, разом з тим є частиною природи. Моральні норми, за Конфуцієм, теж залежать від неба. Центральним поняттям конфуціанства є "жень" (гуманність), що виступає як закон, сукупність соціальних і етичних взаємин людей. Важливе місце в конфуціанстві займав етикет, тобто норми суспільної поведінки, звичаї, ритуал. Даосизм — поряд з конфуціанством є однією з двох основних течій давньокитайської філософії, хоча їх ідеї іноді суттєво відрізняються.

2.Назвіть «ідоли пізнання», що були виведенні Беконом. Їх суть.Головною перепоною на шляху пізнання природи є засміченість свідомості так званими “ідолами” – спотвореними образами дійсності, хибними уявленнями й поняттями. Людина помиляється через тупість, недостатність знань, обмеженність.Розділяють чотири види “ідолів”: “ІДОЛИ” РОДУ – це хибні уявлення про світ, притаманні цілому людському роду, вони є результатом обмеженості людського розуму і органів чуття. “ІДОЛИ” ПЕЧЕРИ– це спотворені уявлення про дійсність, пов’язані з сіуб’єктивністю сприйняття довкілля. “ІДОЛИ” РИНКУ - це забобони суспільних відносин, які є наслідком розмов – випадкового і неправильного вживання слів, промов тощо. “ІДОЛИ” ТЕАТРУ (теорій) – це різні догми попередніх теорій і філософій, які виникають внаслідок некритичного запозиченняїх ідей. Згідно з Бекеном, кожна філософська система - це зіграна перед людьми драма чи комедія. “Ідоли” роду і печер є природними властивостями індивіда подолати їх можна шляхом саоосвіти і самовиховання. “Ідоли” ринку і театру набуті розумом, завдки пануванню над людиною минулого досвіду: авторитету церкви, мислителів тощо. Подолати їх можна через зміну суспільної свідомості.

3. 1) «я знаю, що я нічого не знаю, але решта не знає і цього» (Сократ)

2) «існує безкінечна кількість світів, кожен з них обертається навколо власного сонця, а усі вони разом обертаються єдиного всесвітнього центру …» (Дж. Бруно)

Білет №16

1. розкрийте сутність та основні типи форми діяльності. Діяльність — це активна взаємодія людини з навколишнім середовищем, завдяки чому вона досягає свідомо поставленої мети, яка виникла внаслідок прояву у неї певної потреби. Існує різна класифікація типів, видів,та форм діяльності. В теорію тієї чи іншої класифікації покладені різні критерії розрізняють два типи діяльності Практична, Теоретична.В усій різноманітності діяльностей, які освоює людина протягом життя, існує три види, що здійснюють найбільший вплив на розвиток її особистості. Це гра, навчання і праця. Генетично змінюючи одна другу, вони співіснують протягом всього життя людини. Гра – це найпростіший вид діяльності, яким оволодіває дитина в процесі свого розвитку. В ній розпочинається формування людини як особистості, як суб’єкта діяльності. Її метою є сама процесуальна сторона, а не практичні результати, які отримуються. Гра є формою прояву активності дитини, вона виступає як засіб, що дозволяє в доступній формі оволодівати діяльністю дорослих. Заміщуючи реальні об’єкти певними символами чи іншими предметами, дитина імітує діяльність, що дозволяє їй самій стати суб’єктом діяльності. Навчання – це активний процес спрямування діяльності і поведінки дитини на засвоєння нею суспільно-історичного досвіду людства. Його виділення в самостійний вид діяльності відбулося в результаті постійного ускладнення людської праці, застосування більш досконалих засобів виробництва, для використання яких потрібний великий запас знань, навичок і вмінь. Воно є своєрідним підготовчим періодом до трудової діяльності і в той же час основним, провідним типом діяльності для школярів. Навчання не є простою передачею знань від учителя до учня. Це процес активного оволодіння знаннями, навичками і вміннями під керівництвом учителя. Праця— це цілеспрямована діяльність людини, в процесі якої вона впливає на природу і використовує її з метою виробництва матеріальних благ, необхідних для задоволення своїх потреб. Але праця — це не тільки процес, в якому люди вступають між собою в певні виробничі відносини. Вона проявляється в конкретній історичній формі, має особливий характер і свою організацію.

2. дайте класифікацію цінності. Цінність — значимість, яку люди надають речам, явищам і яка складає основу ставлення до них (вибору, надання переваги тощо). Цінність наявна лише в актах оцінки, коли вибирають, вибудовують ієрархічну структуру цінностей. Цінності мотивують поведінку людей. Проблему цінностей досліджували неокантіанці (Ріккерт), М. Вебер, М. Шелер та ін. Класифікацію цінностей треба створювати на основі певних критеріїв. За основною сферою суспільного життя( матеріальні, соціальні, політичні, духовні). За суб’єктом( індивідуальні, групові, загальнонародні, національні, загальнолюдські). За духовним розвитком людини( етичні, естетичні, релігійні, атеїстичні, гуманістичні). За соціокультурним типом( східної традиції, західної традиції.)

Абсолютна цінність – це сама людина її життя, адже саме людина є носієм цінностей та цінного ставлення до інших людей, оточуючого їх світу. Вищі цінності – це зміст життя, добро, соціальна справедливість, свобода мудрість. Найвищі цінності(сенс життя, добро, соц справедливість, свобода, творчість, мудрість). Національні цінності( патріотична самосвідомість, повага до конституції, досконале знання державної мови, шанобливе ставлення до культури, традиції інших народів). Загальнолюдські( свобода, демократія, гуманізм, дружба народів, повага до батьків, творчість, суспільна активність).

3.1) знання це сила (Бекон)

2) свідомість це ідеальне, що виникає в процесі трудової… .предметно-практична діяльність

Білет №24