Вартість робочої сили, фактори, які впливають на її формування

Оскільки робоча сила є товаром, то, як будь-який інший товар, вона потребує суспільно необхідних витрат на своє відтворення в певних суспільних умовах. Мінімальна межа цих витрат визнача­ється вартістю життєвих благ, які фізично необхідні працівникові для підтримки життя і відновлення працездатності. Водночас відтворення робочої сили потребує більших витрат, ніж для ство­рення фізично необхідних працівникові життєвих засобів через такі причини:

по-перше, працівник не вічний, і відтворення робочої сили по­винно містити витрати на утримання членів його сім'ї;

по-друге, для виконання складнішої роботи працівник мусить мати необхідний рівень освіти і кваліфікації, що потребує додат­кових витрат на робочу силу;

по-третє, на відміну від іншого товару робоча сила історично розвивається, потреби працівника зростають унаслідок НТП.

Вартість робочої сили - надзвичайно складна економічна кате­горія, тому визначення її має дискусійний характер. На думку де­яких західних учених, вона повинна визначатися з точки зору ко­рисного ефекту праці, але при цьому нехтуються витрати на від­творення робочої сили.

До складу вартості відтворення робочої сили можна віднести такі елементи витрат:

- прямі витрати середньої сім'ї на народження й виховання ди­тини до 18-річного віку;

- втрачений матір'ю заробіток через виховання дитини;

- оцінку праці вчителів, батьків (в неробочі дні);

- витрати на професійну підготовку працівника і т. ін.

У США межа зазначених витрат коливається від 200 тис. до 1 млн. доларів. В Україні 2002 р., за оцінками деяких учених, витрати на виховання дитини до 18-річного віку обходились у 25 тис. доларів, або приблизно 110 тис. доларів за паритетом купівельної спромож­ності [9, с 261]. Причому не враховувалися витрати на лікування і втрачений заробіток батьків на період догляду за дитиною. Отже, товар «робоча сила» є надзвичайно капіталоємним для суспільства.

В умовах адміністративно-командної системи минулого Радян­ського Союзу переважала дешева робоча сила зі слаборозвиненими потребами, формування яких здійснювалося значною мірою через надання «безкоштовних» соціальних послуг. Майже полови­на такої робочої сили була зайнята ручною працею.

Купівля-продаж робочої сили виступає в формі купівлі-продажу праці, тому вартість, а отже, і ціна робочої сили перетворюються на заробітну плату. Вартість робочої сили, виражена у грошовій формі, набуває форми ціни робочої сили. Тож заробітна плата - це грошо­вий вираз вартості і ціни товару «робоча сила». її речовим, матері­альним змістом є кількість життєвих благ, необхідних для відтворення робочої сили найманого працівника і членів його сім'ї.

Необхідно відмітити, що оскільки робоча сила є товаром, то її ціна, крім вартості, регулюватиметься також співвідношенням між попитом і пропозицією. На розмір заробітної плати впливають і такі економічні закони, як зростання продуктивності праці й по­треб населення.

Одним із факторів росту вартості робочої сили є підвищення загально­освітнього і кваліфікаційного рівня працівників. Особливо ці тенденції відчутні в економічно розвинутих країнах, де заробіт­на плата спеціалістів і висококваліфікованих працівників на поря­док вища за оплату праці працівника, що виконує просту, некваліфіковану працю. До того ж розрив між рівнями оплати цих катего­рій працівників дедалі зростає, підкреслюючи необхідність і важливість підвищення рівня кваліфікації робочої сили. В Україні зараз, на жаль, інтелект, висококваліфіковані спеціалісти не є за­требуваними - про це надзвичайно красномовно свідчить рівень оплати науковців і спеціалістів, який знаходиться на одному з останніх місць у народному господарстві.

До факторів, які обумовлюють зростання заробітної плати, можна віднести також дію закону зростання потреб суспільства, сприят­ливу економічну кон'юнктуру.

Фактори, що впливають на зменшення рівня оплати праці, - це несприятлива економічна кон'юнктура на ринку праці, що прояв­ляється у перевищенні пропозиції робочої сили над її попитом і природно обумовлює відхилення ціни товару «робоча сила» нижче її вартості; підвищення податків на оплату праці; заборгованість населення за всі форми кредиту і т. ін.

Відхилення ціни робочої сили від її вартості вниз призводить до неможливості здійснення відтворення за рахунок реальної заробітної плати робочої сили. В цих умовах спостерігаються тенденції, принаймні в економічно розвинутих країнах, до збільшення соціальних витрат держави. Динаміка соціальних витрат у країнах Заходу тісно пов'язана з динамікою заробітної плати. Із зменшенням реальної заробітної пла­ти обсяг соціальних витрат держави зростає. Не слід забувати й того, що дії держави в цьому напрямі - протирічні й непослідовні, оскіль­ки, по-перше, темпи зростання соціальних витрат відстають від темпів росту потреб населення в розвитку і освіті, охороні здоров'я та інших соціальних послугах, а також темпів збільшення інфляції й темпів зменшення реальної заробітної плати;

по-друге, соціальні витрати несправедливо розподіляються між членами суспільства.

З огляду на зазначені обставини можна зробити висновок, що дер­жава хоч і здійснює соціальний захист населення, проте, як свідчить досвід, повною мірою не відшкодовує соціальних витрат населення.

Види доходів населення

Дохід - це загальне надходження засобів, що належать людині або сім'ї протягом певного періоду часу. Він містить як заробіток, так і незароблений дохід, до якого належать дивіденди і відсотки, отримані з інвестицій капіталу, трансфертні платежі, державні ви­плати допомоги на підтримання рівня життя і т. д.

Доходи домогосподарства розподіляють на грошові, загальні та сукупні. Грошові доходи складаються з заробітної плати, пенсій, стипендій, доходів від підприємницької діяльності, доходів від продажу сільськогосподарської продукції, доходів від власності, усіх видів грошової допомоги, аліментів і т. ін. Загальні доходи, крім перелічених статей, містять вартість спожитої продукції, отриманої з особистого підсобного господарства, пільги й субсидії на оплату житлово-комунальних послуг, грошову оцінку допомоги від родичів. Сукупні ресурси домогосподарств формуються із загальних доходів і використання заощаджень, позик і повернутих домогосподарствам боргів.

За даними вибіркового обстеження умов життя домогосподарств України, проведеного Державним комітетом статистики, номінальні грошові доходи населення у 2002 р. зросли проти 1999 р. у (2,3 раза і вклали 486,6 грн. на домогосподарство на місяць. Сукупні ресурси домогосподарства збільшилися за цей же період в 1,8 раза і склали 608,1 грн. на місяць. Що до структури сукупних доходів населення, тo найбільшу питому вагу складають зарплата - 42,8% сукупних ресурсів, пенсії, стипендії - 20,4%, вартість спожитої продукції отриманої з особистого підсобного господарства - 10,3% (табл. 5.1).

Таблиця 5.1

Структура грошових доходів і сукупних ресурсів домогосподарств України у 1999-2002 pp.

(у середньому на місяць у розрахунку на одне домогосподарство)

Види доходів
грн.	%	грн.	%	грн.	%
Оплата праці	113,29	34,1	157,38	37,1	260,3	42,8
Доходи від підприємницької ді­яльності	8,85	2,6	10,1	2,4	19,5	3,2
Доходи від продажу сільського­сподарської продукції	12,62	3,8	22,41	5,3	30,4	5,0
Пенсії, стипендії, грошові допо­моги	53,87	16,2	67,24	15,9	124,1	20,4
Грошові допомоги від родичів та інші надходження	22,9	6,9	30,8	7,3	52,3	8,6
Всього грошових доходів	211,64	63,8	288,03	68,1	486,6
Вартість спожитої продукції ОПТ*	76,38	23,0	72,31	17,1	62,6	10,3
Пільги та субсидії	15,69	3,8	16,04	3,8	16,4	2,7
Інші надходження	28,24	8,6	46,5	11,0	42,6	7,0
Всього сукупних ресурсів	331,95		422,88		608,1

* ОПГ - особисте підсобне господарство.

Протягом 2002 р. у структурі сукупних ресурсів порівняно з 1999 р. на 8,7% зросла питома вага заробітної плати, на 4,2% зросли пенсії, стипендії та інші грошові допомоги. Зростання питомої шаги заробітної плати і соціальних трансфертів у сукупних ресур­сах є позитивним зрушенням у формуванні сукупних доходів і Пояснюється підняттям заробітної плати у народному господарстві та деяким підвищенням пенсійних виплат.

І все ж таки, попри те, що останнім часом намітилися позитивні зрушення у зростанні як номінальної, так і реальної заробітної плати (2002 р. порівняно з попереднім роком номінальна заробітна плата зросла на 21%, а реальна - на 18,2%) вона залишається на безпрецедентно низькому рівні (на початок 2003 р. номінальна заробітна плата одного штатного працівника становила 442,91 грн.). Для порівняння: прийнятий Верховною Радою прожитковий міні­мум 2002 р. складав 342 грн. на одну особу. За деякими оцінками, для забезпечення відтворення сім'ї заробітна плата працівника по­винна бути не менше 1250 грн., хоча є думка, що й вона не відпо­відає сучасним потребам. Отже, склалася така ситуація, що серед­ня заробітна плата через надто низький її рівень і негарантованість не виступає сьогодні гарантом більш або менш пристойного жит­тя, не забезпечує навіть відтворення робочої сили самого праців­ника, а про його сім'ю годі й казати; останнє спричиняє зростання самозайнятості населення, розширення неформального і кримі­нального секторів зайнятості.

Зіставлення показників рівня життя населення України та інших країн світу дає підставу для висновку, що населення України в біль­шості своїй має життєвий рівень значно гірший від того, що є не тільки в розвинутих країнах, а й у тих, що розвиваються. Порівняння життєвого рівня на основі ВВП на душу населення за реальною купі­вельною спроможністю доводить, що цей показник в Україні ниж­чий за аналогічний у Швеції, Канаді - в 7,3 раза, Росії - у 2,2 раза.

За стандартами ООН, межу бідності у країнах Центральної та Східної Європи визначають на рівні середньодушового доходу в 4 долари, що приблизно дорівнює 21 грн., тобто 630 грн. на місяць. Якщо врахувати, те що середньомісячна заробітна плата 2002 р. складала 376 грн., то зрозуміло, що навіть середній працівник не має достатніх засобів для існування.